Загублена історія втраченої держави. Данило ЯневськийЧитать онлайн книгу.
про ситуацію, яка склалася на окупованих польських землях, що потрапили під романовську владу, неможливо абстрагуватися від стосунків по лінії «поляки – русини». Цілісне дослідження Б. Гудя переконливо довело:
– польські впливи на землях, інкорпорованих до складу Російської імперії (Київщина, Волинь, Поділля), залишалися всеосяжними аж до 60-х рр. XIX ст.;
– після скасування кріпацтва (1861) та поразки польського повстання (1863) імперська влада підтримувала високий рівень етнонаціонального конфлікту по лінії «українське село» – «польський поміщицький двір»;
– економічне домінування польських землевласників над українським селянством зберігалося;
– польсько-український селянсько-поміщицький конфлікт на Правобережжі сягнув апогею у роки Першої світової війни й «Української національної революції 1917—1921 рр.»;
– «масовий солдатсько-селянський аграрний рух на Київщині, Волині й Поділлі переважно став наслідком цілеспрямованої більшовицької агітації і в більшості своїй мав соціальний, погромницький характер… Погромниками були здебільшого солдати і селяни-українці, а погромленими – теж здебільшого – поміщики-поляки»;
– селянсько-поміщицький етносоціальний конфлікт осені 1917 – весни 1918 рр. «без перебільшення можна назвати війною», «перевага в силі виразно була на боці селянства»;
– польсько-український конфлікт з етнонаціонального переріс в етнополітичний;
– «можна твердити з високою долею правдоподібності», що «процес захоплення і знищення поміщицьких маєтків був заздалегідь запланований і керований з одного центру»: перший масовий погром на Волині, який спровокував «могутню лавину аграрного селянського руху», на початку жовтня 1917 р. вчинили солдати 2-го гвардійського корпусу Південно-Західного фронту, який очолювала більшовичка Є.Б. Бош;
– саме «після цього погрому ситуація на Правобережжі виходить з-під контролю Центральної Ради, а її III та IV Універсали радикальністю своїх положень в земельному питанні сприяли посиленню безпорядків на селі»;
– жертвами погромів стали 85% усіх польських маєтків на Київщині, Волині, Поділлі;
– зупинити погроми вдалося лише після підписання Брест-Литовської мирової угоди і «вступу на Правобережжя австро-німецького окупаційного війська».[12]
Київщина та Волинь
Упродовж століть ці землі входили до складу об’єднаної литовсько-польської держави – Великого князівства Литовського (далі – ВКЛ) (з 1569 р. – Речі Посполитої), були складовою, інтегральною частиною ВКЛ/РП. Упродовж століть, навіть у XVII ст. східний кордон європейського «світу-економіки» проходив східним кордоном РП. За абсолютно точним та вичерпним визначенням Фернана Броделя, на схід від цього кордону починався «кінець світу» для кожного європейця – «дика, болотиста, пустинна»[13] Московська держава.
Київщина та
Гудь Б.В. Україно-польські конфлікти XIX – першої половини XX століття: етносоціальний аспект: Дис… д-ра іст. наук: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 2008. – 34 с – С. 19, 20, 21, 22, 23, 25, 26.
Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм. XV—XVIII вв. Том 3. Время мира. – Москва: Прогресс, 1992. – 679 с. – С. 19.