Емма. Джейн ОстинЧитать онлайн книгу.
для тривалої чи – в залежності від пори року – нетривалої прогулянки. Після того ж, як міс Тейлор вийшла заміж, Еммі стало бракувати моціону. Якось вона відважилася сходити сама до Рендоллза, але це їй не сподобалося, і тому Гаррієт Сміт, яку вона могла покликати на прогулянку будь-коли, видавалася їй цінним здобутком. Чим більше Емма бачилася з міс Сміт, тим більше та подобалася їй у всіх інших відношеннях і тим більше вона впевнювалась у всіх своїх добрих задумах.
Так, Гаррієт не була надто розумною, проте мала лагідний, поступливий і схильний до вдячності характер. Вона не знала, що таке марнославство і воліла радше користуватися порадами тих, кого шанувала. Дуже зворушливою була її симпатія до Емми, виявлена у перші ж дні їхнього знайомства, а схильність до гарного товариства і здатність розрізняти елегантне та розумне демонструвала присутність смаку, хоча на глибину розуміння сутності речей очікувати не доводилося. Загалом же Емма була абсолютно переконаною, що Гаррієт Сміт – це саме та юна подруга, якої вона прагнула і саме те, чого бракувало її домівці. Певна річ, що вона не зможе стати такою ж подругою, якою була місіс Вестон. Іншої такої не буде ніколи. Іншої такої вона і не бажала. То було щось зовсім відмінне – зовсім інше і несхоже почуття. Місіс Вестон була гідною пошани, основою якої були вдячність та любов, а Гаррієт вона любитиме як людину, котрій зможе принести користь. Місіс Вестон не потребувала нічого; Гаррієт – усього.
Її перші спроби бути корисною полягали в намаганні дізнатися, хто батьки Гаррієт, але дівчинка нічого не знала достеменно. Вона б радо розповіла все, що могла, але розпитування на цю тему були марними. Еммі доводилося лише здогадуватися – проте вона була абсолютно переконана, що змогла б дізнатися правди, якби опинилась у подібній ситуації сама. Гаррієт не відзначалася допитливістю. Вдовольняючись тим, що місіс Годдард вважала за потрібне їй говорити, та вірячи цьому, вона й не намагалася довідатися більше.
Цілком природно, що розмовляла вона в основному про місіс Годдард, про вчительок, про дівчаток та про шкільні справи в цілому, і коли б не її перебування у Мартінів на млинарській фермі в Донвелл-Еббі, то цим би і вичерпувалися теми її розмов. Але Мартіни займали її думки значною мірою; з ними Гаррієт провела два щасливі місяці й тепер залюбки розповідала про отриману під час відвідин насолоду, змальовуючи всі ті дива та побутові комфорти, які вона зустріла під час відвідин. Емма заохочувала її говірливість, захопившись цією картиною життя незнайомих людей. Їй подобалася та підліткова простодушність, з якою так екзальтовано розповідалося про те, що місіс Мартін має «аж дві вітальні – правда! Цілих дві вітальні; одна з них така ж велика, як і вітальня у місіс Годдард; а ще вона має старшу служницю, що прожила з нею двадцять п'ять років; а ще в них вісім корів, дві з яких – олдернійської породи, а одна невеличка – валлійської, така собі гарненька валлійська корівонька; а місіс Мартін казали, що дуже ту корівку люблять, і називали її моя корівонька]