Проект «Україна», або Крах Симона Петлюри. Данило ЯневськийЧитать онлайн книгу.
цих переговорів було досягнуто угоди з 5 пунктів, які передбачали визнання Радянською Росією самостійності, нейтралітету та демократичного устрою УНР, встановлення торгових відносин між двома державами, а також дозвіл на діяльність українських комуністів за умов, «що цій партії не вільно захоплювати владу збройною рукою».[58]
Про що Винниченко домовився з більшовиками?
Зміст угод детально проаналізував дослідник Солуха. Висновки такі. Перший: переговори вів одноособово Винниченко, нікого при цьому фактично не інформуючи. Другий. Існують принаймні дві версії щодо угод, підписаних сторонами[59]. За версією Винниченка, це – посилення розвідувальної діяльності на фронті, визнання нового націонал-соціалістичного режиму єдиною українською владою, невтручання у внутрішні справи України, легалізація національної компартії. За Шаповалом, умови були такі: визнання України самостійною державою, устрій якої буде встановлено конституантою, невтручання в її внутрішні справи, «строгий нейтралітет до всіх держав». При цьому більшовики обіцяли 3 млн рублів на організацію антигетьманського повстання і «допомогу людьми», «вимагаючи, щоб Винниченко підписав “оборонно-зачіпний” союз України з большевицькою Росією проти Антанти», на що Винниченко не погоджувався[60]. Третій. Це була угода між представниками Російської радянської держави та приватною особою. Винниченко вів їх не як державний діяч, а як український соціал-демократ, не маючи при цьому навіть офіційного уповноваження партії. Четвертий. Встановлення конкретної форми політичного режиму в тій чи іншій країні є виключною і абсолютною прерогативою її громадян, а не предметом угоди приватних осіб. П'ятий. Громадяни УНР ніде і ніколи не вимагали легалізації створеної невідомо ким у Москві української комуністичної партії, про існування якої вони навряд чи тоді здогадувалися. Шостий. Усе це свідчило «про цілковитий моральний розклад наших соціялістичних партій, нашої демократії, наших провідників».
До змісту Винниченкової угоди додали ще й принциповий пункт про спільні дії проти Денікіна, Краснова, Антанти та Польщі. Це відкривало для УНР принаймні два нових фронти – на півдні та на заході. Дії Москви та білоцерківських заколотників координувалися. З одного боку, про це свідчить тактика, якої дотримувався Коновалець під час повстання[61], з другого, – створення вже 20 листопада тимчасового робітничо-селянського уряду України.
Тими днями гетьманські спецслужби перехопили більшовицького кур'єра з трьома мільйонами рублів. Слідство встановило: більшовики нібито вже видали УНСоюзові 50 млн на антигетьманську агітаційну кампанію. До в'язниці потрапив навіть радянський консул в Одесі, зокрема тому, що підтримував тісні зв'язки зі збройними більшовицькими загонами.[62]
Сам гетьманський уряд також активно розігрував «російську карту», але, на відміну від націонал-соціалістів, з антибільшовицьким забарвленням. За його дозволом у Києві, Одесі, Харкові,
Дослідникам усе ще не вдалося виявити автентичний текст згаданого договору. –
Див.: Там само. С. 54, 55, 86—87, 102. Див. також: