Проект «Україна», або Спроба Павла Скоропадського. Данило ЯневськийЧитать онлайн книгу.
господарства». Це наслідок економічний.
А ось наслідок соціальний: «Аграрна революція не привела до соціального зрівняння села, вона лише надломила його психологію круговою порукою розкрадання: тепер часто одні селяни заздрили тим, хто ухитрився під час погромів схопити кращий шматок, і на цьому грунті виникали конфлікти. Від розгрому поміщицьких маєтків більш за все виграла заможна частина селянства, котра, маючи коней та підводи, вивозила майно поміщика. «Усе геть-чисто розграбовано, дужчі та багатші понабирали скільки влізло, а голоті майже нічого не дісталося, через що тепер один на одного шукає помсти».
Ситуацію змінила австро-угорсько-німецька окупація: правдоподібно це був єдиний позитивний наслідок Брестського миру. «З весни 1918р. в багатьох волостях України сільські сходи виносять рішення повернути награбоване, виплатити поміщикам збитки від погромів. Селяни посилали листи і ходоків до поміщиків, майно яких було знищено, прохали їх повернутися і братись за землю, при цьому подекуди обіцяли відбудувати розтягнуті будинки…. «Селяни очманіли від страху»… Селяни на сходах просили повітових старост відновити знищений революцією лад, повертали розграбоване під час розрухи майно власникам. Селяни, чи то боячись репресій, чи то відчуваючи провину, таємно або відкрито повертали награбоване поміщицьке майно, деколи навіть були задоволені подібними вимогами».
Ще одна довга цитата, запозичена з розвідки П. Михайлюка. Дослідник, у свою чергу, цитує німецького аналітика Росса, який у березні 1918 р. відзначав: «У країні (тобто на території сучасної України, окупованій Німеччиною та Австро-Угорщиною на запрошення керівництва УНР. – Д. Я.) немає ніякої центральної влади, яка б охоплювала більш-менш значну територію. Вся країна розділена на цілий ряд окремих областей, котрі обмежуються межами повіту, міста, а іноді навіть окремими селищами і селами. Влада в таких областях належить різним партіям, а також і окремим політичним авантюристам, розбійникам і диктаторам. Можна зустріти села, які оперізувались окопами і вели одне з одним війну через поміщицьку землю. Окремі отамани панують в областях, підпорядкування яких вони добиваються за допомогою своїх наближених і найманців. У їхньому розпорядженні знаходяться кулемети, гармати і броньовані автомобілі; як і взагалі багато зброї розтягнуто населенням. Селянство повністю ігнорувало органи влади й правопорядку та жило не державним, а регіонально самодостатнім життям. Повсякденне і всеохоплююче насильство стало пронизувати взаємини села із “зовнішнім світом”».
П. Михайлюк абсолютно справедливо наголошує: «Революція – це, передусім, соціальна катастрофа, злам життєустрою, розрив соціальних зв'язків, руйнація і деградація колишніх економічних, політичних, соціальних та ідеологічних систем, структур, норм, інститутів, цінностей. Зникнення звичної вертикалі державного насильства приводило часом до жахливих наслідків. Селянський досвід породжує протиріччя між уявленням про