Проби. Вибране. Мишель МонтеньЧитать онлайн книгу.
чим і пояснюється, на нашу думку, те, що сталося потім. А саме: під приводом причетності до якогось убивства, по летючому дводенному судочинстві, дук звелів одної чудової ночі відтяти йому голову. Отож згаданий Таверно прибув до двору, приготувавши розлогий і брехливий виклад цієї історії (наш король, домагаючись цього, звернувся до всіх державців християнщини і до самого дука), і добився аудієнції зараз по ранковому пробудженні. Викручуючись, він подав цю подію так: дук, його пан, завше вважав Мервея за звичайного собі шляхтича і свого підданця, прибулого до Мілана у своїх справах, на правах приватної особи; Таверно навіть заперечував, нібито дук знав, що той дворак і наближений короля, а тим паче виконує обов'язки королівського посла. У відповідь король, заганяючи його на слизьке всілякими спростуваннями та запитаннями, наступаючи на нього зусібіч, зажадав від нього пояснення, чому страту вчинено вночі та ще й нібито потаємці. На це запитання бідолаха, геть збитий з пантелику і намагаючись вив'язатися з халепи, відповів, що, мовляв, дук, із пошани до його величності, був би нерадий, якби така екзекуція сталася вдень. Легко собі уявити, як він пошився в дурні, шпака вбивши, та ще перед мужем із такою носюрою, як король Франциск.
Папа Юлій Другий послав був свого амбасадора до короля Англії з дорученням під'юдити його проти короля Франциска. Коли амбасадор виклав усе, що йому було доручено, англійський король у відповідь почав розводитися про труднощі, пов'язані з приготуваннями до війни з таким могутнім королем, як французький, і навів переконливі аргументи. Посол дуже недоречно зауважив, що і сам звернув на це увагу, і поділився своїми сумнівами з папою. Ці слова, що ніяк не збігалися з метою посольства – закликати англійського короля почати війну, заронили в тамтого підозру, яка згодом і справдилася: а саме, що амбасадор тягне руку за Францією. Про це він застеріг папу; майно невірного служника було конфісковано, а сам він заледве не наклав головою.
Розділ XI
Про віщування
Щодо оракулів, то, поза всяким сумнівом, вони почали втрачати свій вплив ще задовго перед пришестям Ісуса Христа. Як ми знаємо, ще Цицерон загадувався над причиною їхнього занепаду: Як так сталося, що в Дельфах уже не чути цих пророкувань, і не тільки в наш час, а вже віддавна нічого так не зневажають, як їх? Цицерон, Про ворожбу, II, 57.
Але ж до інших провістей: по нутрощах жертовних тварин (будова їхніх внутрішніх органів, на Платонову думку, теж може бути промовистою), по тому, як гребуться кури, по летові птахів (ми гадаємо, що певні птахи створені для ворожби, Цицерон, Про природу богів, II, 44), по перунах, по коритах річок (багато чого бачать гаруспики, багато чого передбачають авґури, багато чого пророкують оракули, багато чого віщують сни та всякі дивовижі, Цицерон, Про природу богів, II, 65) та по інших прикметах, на яких старожитні ґрунтували більшість як публічних, так і приватних починань, поки наша віра їх не скасувала. А проте і в нас збереглися деякі способи ворожби за зірками, за духами, за тілесними ознаками, снами