Лісова пісня. Леся УкраїнкаЧитать онлайн книгу.
вiночку зав'юся у таночку!
Ух! Ух!
Ухкають, бризкають, плещуть. Вода б'ється в береги, аж осока шумить, i пташки зграями зриваються з очеретiв.
В о д я н и к
(Виринає посеред озера. Вiн древнiй сивий дiд, довге волосся i довга бiла борода всумiш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому – барви мулу, на головi корона iз скойок. Голос глухий, але дужий).
Хто тут бентежить нашi тихi води?
Русалка з своєю парою спиняються i кидаються врозтiч.
Стидайся, дочко! Водянiй царiвнi танки заводити з чужинцем?! Сором!
Р у с а л к а
Вiн, батьку, не чужий. Ти не пiзнав?
Се ж «Той, що греблi рве»!
В о д я н и к
Та знаю, знаю!
Нерiдний вiн, хоч водяного роду.
Зрадлива i лукава в нього вдача.
Навеснi вiн нуртує, грає, рве, зриває з озера вiнок розкiшний, що цiлий рiк викохують русалки, лякає птицю мудру, сторожку, вербi-вдовицi корiнь пiдриває i бiдним сиротятам-потерчатам каганчики водою заливає, псує мої рiвненькi береги i старощам моїм спокiй руйнує.
А влiтку де вiн? Де тодi гасає, коли жадiбне сонце воду п'є iз келиха мого, мов гриф неситий, коли вiд спраги никне очерет, зоставшися на березi сухому, коли, вмираючи, лiлеї клонять до теплої води голiвки в'ялi?
Де вiн тодi?
Пiд час сеї мови «Той, що греблi рве» нишком киває Русалцi, ваблячи її втекти з ним по лiсовому струмку.
«Т о й, щ о г р е б л i р в е»
(з укритою насмiшкою)
Тодi я в морi, дiду.
Мене на помiч кличе Океан, щоб не спило i в нього чашу сонце.
Як цар морський покличе – треба слухать.
На те є служба, – сам здоровий знаєш.
В о д я н и к
Еге ж, тодi ти в морi… А менi, якби не помагав мiй друг одвiчний, мiй щирий приятель осiннiй дощик, прийшлось би згинуть з парою!
«Той, що греблi рве» незамiтно ховається в воду.
Р у с а л к а
Татусю! не може пара згинути, бо з пари знов зробиться вода.
В о д я н и к
Яка ти мудра!
Iди на дно! Доволi тут базiкать!
Р у с а л к а
Та зараз, тату! Вже ж його немає.
Я розчешу поплутаний сiкняг.
(Виймає з-за пояса гребiнку з мушлi, чеше прибережне зiлля),
В о д я н и к
Ну, розчеши, я сам люблю порядок.
Чеши, чеши, я тута пiдожду, поки скiнчиш роботу. Та поправ латаття, щоб рiвненько розстелялось, та килим з ряски позшивай гарненько, що той порвав пройдисвiт.
Р у с а л к а
Добре, тату.
Водяник вигiдно вкладається в очеретi, очима слiдкуючи роботу Русалчину; очi йому поволi заплющуються.
«Т о й, щ о г р е б л i р в е»
(вирнувши, стиха до Русалки)
Сховайся за вербою!
(Русалка ховається, оглядаючись на Водяника).
Поплинемо з тобою ген на розтоки, пiд бистрiї лотоки, зiрвемо греблю рiвну, утопим мельникiвну!
(Хапає Русалку за руку i швидко мчить з нею через озеро. Недалеко вiд другого берега Русалка спиняється i скрикує).
Р у с а л к а
Ой, зачепилася за дуб торiшнiй!
Водяник прокидається, кидається навперейми i перехоплює Русалку.
В