Виховання почуттів. Гюстав ФлоберЧитать онлайн книгу.
xlink:href="#n_5" type="note">[5]. Зрештою, розстаємося ми не на такий уже довгий час. Я примушу батька-шахрая повернути мою заграбовану пайку. Пора й мені вертатися. Бувай! Чи не знайдеться при тобі ста су, щоб я розрахувався за обід?
Фредерік дав йому десять франків, решту з тих грошей, що вранці взяв у Ісідора.
За двадцять туазів од мостів, на лівому березі, в слуховому вікні низенького дому блимав вогник.
Делор'є помітив його. Скинувши капелюха, він урочисто сказав:
– Вітання тобі, Венеро, володарко неба! Але убозтво – мати здержливості. Господи! Скільки ми зазнали наклепів із цього приводу!
Натяк на походеньки, в яких брали участь вони обидва, розвеселив їх. Ідучи вулицею, вони голосно реготали.
Пізніше, розрахувавшись у готелі, Делор'є провів Фредеріка до перехрестя поблизу лікарні, і по тривалих обіймах друзі розсталися.
III
Через два місяці Фредерік, приїхавши вранці на вулицю Чаплі, вирішив щонайперше відбути важливий візит.
Цьому сприяла нагода. Дядечко Рок, принісши йому згорнуті у трубку папери, просив передати їх у руки панові Дамбрезу; до згортка було прикладено незапечатану записку, в якій він рекомендував свого молодого земляка.
Пані Моро це доручення нібито здивувало. Фредерікові було приємно, але він приховував свою радість.
Пан Дамбрез був, власне, графом д'Амбрезом, але від 1825 року мало-помалу, нехтуючи свій титул і шляхетний стан, він звернувся до промисловості, і, спритно вивідуючи діла будь-якої контори, беручи участь у кожному підприємстві, користуючись із будь-якої сприятливої нагоди, пролазливий, як грек, і працьовитий, як овернець, він, кажуть, нажив неабияких статків; до того ж він був кавалером Почесного легіону, членом генеральної ради в департаменті Оби, депутатом і не сьогодні-завтра – пером Франції; будучи людиною послужливою, він надокучав міністрові нескінченними проханнями про пільги, ордени, тютюнові привілеї, а коли бував невдоволений владою, схилявся до лівого центру. Його дружина, гарненька пані Дамбрез, часто згадувана в журналах мод, головувала в благодійних товариствах. Підлещуючись до герцогинь, вона вгамовувала гнів аристократичного передмістя і давала привід сподіватися, ніби пан Дамбрез іще може покаятись і знову стати в пригоді.
Виряджаючись до них, юнак хвилювався.
«Краще було б одягти фрак. Мене, мабуть, запросять на бал на тім тижні? Що ж то мені скажуть?»
Думка про те, що пан Дамбрез усього-навсього буржуа, вернула йому колишню самовпевненість, і він весело вистрибнув із кабріолета на тротуар вулиці Анжу.
Штовхнувши ворітницю, він перейшов двір, піднявся на ґанок і ступив у вестибюль, де підлога була викладена кольоровим мармуром.
Прямі подвійні сходи, застелені червоним килимом з мідними прутами, здіймалися вздовж високих стін, оздоблених під мармур. Внизу східців стояло бананове дерево, широке листя якого сягало оксамитового поручня перил. Із двох бронзових канделябрів звисали на бронзових ланцюжках порцелянові кульки; крізь одслонені продухи калорифера йшло важке тепле