Quo vadis. Генрик СенкевичЧитать онлайн книгу.
і творчий метод Сенкевича свідчить зізнання самого автора «Quo vadis» в листі до Марії Радзейовської (1903): «Я дуже люблю пил віків, античні руїни, італійські міста, галереї, створені не грошима, а генієм Венеції, Флоренції і Рима. Я занадто люблю Гомера, Софокла, пам'ятки Греції і її величезну традицію, яка – хоч ми часто й не знаємо цього – пливе як кров у наших жилах, і я вже б не зміг без цього жити, так само як без старих шляхетних книжок…»[10]
У написаному в 1879 році «Листі з Рима» Сенкевич наголошував на так званому «ладі», який він убачає в античному мистецтві й який полягає в чуттєвій рівновазі всіх душевних сил і вражень, у відчутті внутрішнього спокою перед лицем довершеності, ясності й дивовижної простоти. Цей лад, який так захоплював письменника, перебуває у тісному зв'язку з поняттям грецької калокаґатїї – єдності добра і краси. З іншого боку, в «Quo vadis» відбулося розділення цього античного «ладу»: добро було приписано християнам, а краса залишилась за світом язичницької античної культури.
Сучасний дослідник творчості Сенкевича Тадеуш Буйніцький вважає, що симпатії письменника до античної культури мали не тільки естетичне, а й світоглядне значення. Як у романі «Quo vadis», так і в більш ранньому «Без догмату» Сенкевич декларував себе як ворог декадентства і в його сучасній, і в історичній іпостасях. Однак водночас письменник був зачарований декадентством, особливо античним, пов'язаним із занепадом великої класичної культури, цінності якої залишаються важливими для нього навіть перед лицем приходу нової християнської ери.
Саме цим можна пояснити помічений і наголошуваний багатьма критиками розлам у концепції художнього світу роману, який полягає в яскравому й проникливому живописанні поганського світу в порівнянні з християнським середовищем, яке у творі постає занадто схематичним і безбарвним. Особливо вдалася Сенкевичу постать Петронія, який символічно втілює в своїй особі всю красу занепадницького Риму – він є найбільш пластичним і психологічно поглибленим персонажем роману. Петроній є черговим, ще яскравішим, ніж Плошовський, образом декадента, який у своєму світогляді поєднує елементи філософського скептицизму з естетичними позиціями.
Самогубство Петронія, яке має свої сюжетно-композиційні відповідники в загибелі Нерона і в мученицькій смерті апостолів, символізує кінець античної краси. Петроній критично, але пасивно споглядав цей занепад, він брав участь в оргіях імператорського двору – хоча робив це швидше з позицій цікавого інтелектуала, до того ж, йому бракувало стимулу для активного протиставлення, він бачив майбутню велич нової релігії, але не міг ототожнити себе з нею. Петроній бачив розклад і близький занепад античного Риму, його цивілізації та його чеснот під навалою варварів, але був настільки пов'язаний зі старою культурою, що не мав сил і енергії порвати з нею. Сенкевич з малярською пластичністю описує щоденне життя римського патриція, його звички, вподобання, витвори мистецтва і предмети побуту, які його
Sienkiewicz Н. List do Marii Radziejowskiej // Sienkiewicz H. Dziela. – T. 56. – Warszawa, 1951. – S. 111.