Фауст. Иоганн ГетеЧитать онлайн книгу.

      Мефістофель

      Заснув! Гаразд, мої хлоп'ята чулі!

      Чудово ви співали люлі-люлі;

      За цей концерт я не лишусь в боргу.

      Він думав, що мені звідсіль уже не вийти!

      Ще більш його маною оповийте,

      Ще глибш його занурте в море мар!

      Мені ж тепер пацюк на визвіл прийде,

      Розбить накреслений цей чар.

      От і пацюк вродивсь одразу —

      Шмигнув до ніг і жде наказу.

      Володар всіх щурів, мишей,

      Жаб, мух, комах, блощиць, вошей

      Тобі наказує підлізти

      І на порозі знак прогризти

      Там, де оливи він полив, —

      За діло ж, ну, без зайвих слів!

      Он закрутка чаклунська, бачиш, скраю?

      Я через неї тут сидіти маю;

      Гризни! Ще раз, і всьому край! —

      Ну, Фаусте, спи і поки що бувай!

      Фауст

      (прокинувся)

      Це що ж, я знов в оману дався?

      Знов духів рій без сліду зник,

      Почезла чортова мана вся,

      Та й пудель теж кудись утік!

      Фауст

      Хто там? Заходь! Чи ж мук іще не досить?

      Мефістофель

      Це я.

      Фауст

      Заходь!

      Мефістофель

      Хто хоче, тричі просить.

      Фауст

      Заходь же!

      Мефістофель

      От за це люблю;

      Дійдем до злагоди ми духом.

      Дивись, яким прийшов я зухом:

      В червець убрався, в блаватас,

      Плащем обвинувся єдвабним,[27]

      Вдяг капелюх з пером привабним

      Ще й шпагу замашну припас.

      Послухай дружньої поради,

      Вдягни й собі такі наряди,

      Покинь нікчемні заняття, —

      Узнаєш, що таке життя.

      Фауст

      Шкода мені у шати ті вбиратись,

      Турбот життя й на них лежить печать.

      Я застарий, щоб тільки гратись,

      Замолодий, щоб не бажать.

      Чого ж мені од світу ждати?

      І що той світ спроможний дати?

      Страждай, терпи! Терпи, страждай! —

      Цей спів я чую щохвилини,

      І щогодини, і щоднини

      Усе життя – із краю в край.

      Прокинувся уранці – і тривога,

      Печаль гірка мене уже тіснить,

      Що весь цей день не дасть мені здійснить

      Ні одного бажання, ні одного…

      Найменший проблиск щастя враз

      Від злої критики погасне,

      Зникає видиво прекрасне

      За тисяччю гидких гримас…

      Нічною зрадною добою

      Я в ліжко з острахом іду —

      І тут мені нема спокою

      Од снів, що сняться на біду.

      А Бог той, що живе в мені

      І сили збуджує духовні,

      Громадить