Довбуш. Гнат ХоткевичЧитать онлайн книгу.
тебе на гєка. Цего скинемо, бо цей пустий.
Вже відзискали гумор і втратили страх. Вже й отець Кралевич пішов, а гуцули все підсмішковувалися з Олекси та з його майбутньої грамотності.
Так почалося знайомство Олекси Довбуша із сапогівським попом.
Олекса не забув цієї бесіди і вже в наступну неділю явився до Сапогова до церкви. Піп його побачив під час служби й зрадів: «Може, він, сей чоловік, буде огнивом, яке з'єднає мене з народними масами? – Потім подумав. – А може, Олекса попав випадково? Ні!.. От уже всі вийшли, а він зостався».
А Олекса теж думав: «Може, піп збрехнув, ади, так, а я дурний послухав?» Ні… Підходить якесь хлоп'я:
– Єгомость просили вас, аби-сте були ласкаві зайти ід ним.
– Додому ци тут?
– Ади д'хаті казали…
– Най, я си яв'ю. Най харчюют собі троха.
Олексі не хотілося, аби про нього подумали, ніби він прийшов їсти.
– Єгомость просили, аби-сте таки зара йшли…
– А ти у них служиш?
– Ні… Я при церкові…
Олекса подумав і спитав:
– Може, там гоські йкі є?
– Нє… У нашого єгомостя гостей не буває…
– Най буде. Йду.
І пішов. Се був перший раз. За першим прийшов другий, за другим третій – і пішло…
Занепокоїлася Єлена, що почав чоловік щезати з хати. Спочатку було лиш неділями, а далі і буднями. Спочатку лише до Сапогова, а далі й ще кудись. І вертає все якийсь задуманий, ніби суворий… Взагалі порушилося родинне щастя.
VII
Пан Станіслав Кшивокольський, дідич на Печеніжині et cetera[25] (хоча тих cetera й не було), величав себе «ловчим курським». То був його ніби офіційний титул, але, як і більшість титулів провінціальної шляхти, цілком провізоричний. Без титулу якось несвойсько було шляхтичеві в Речі Посполитій.
Хто міцнішенький, добивався титулу воєводи або каштеляна земель, які давним-давно перестали належати Речі Посполитій; хто поменше, особливо уся ота повітова братія, задовольнялися титулами «чесника», «підкоморого», «ловчого», «мечника», «підчашого» і так далі і так далі – титулами без усякого обов'язку, без влади, без плати й без поваги.
Такий титул легко було випросити, ще легше купити. Під кінець Польщі то можна було набути титул за яких десять-п'ятнадцять дукатів. І се був такий мізерний гендель, що навіть камердинер королівський перестав ним трудитися, як мізерним, продавав лише дипломи на ордени.
Взагалі впали титули в Речі Посполитій. Пан Карпінський, теж поміщик підгірський, відомий із своєї неохоти до всяких блахманових титулів, не то з жалем, не то з іронією говорив:
– Титул «вельможний» у наших предків десь у XV–XVI віках значив дуже багато й давався лише особам першої ранги. Конецпольський, воєвода, сенатор, procer Regni,[26] титулувався «вельможним», а вже Яків Собеський, батько будучого короля, маючи високий пост хорунжого коронного, титулувався уже тільки як «urodzony».
І так далі
Знатна людина, королівська.