Довбуш. Гнат ХоткевичЧитать онлайн книгу.
теж достачював нам усєчину: горівку, порох, олово на кулі, сукно, харч, зброю – усєке. Там цес Абрамко й тепер приніс опришкам боклаг горівки, десік фунтів пороху, їсти. Та йк зачюв, шо лагодитси Пискливий на Коломию – зачєв не радити. «То, – кае, – місто велике, сокочене.[34] Там варта. А хуч і без варти: єк си збігнут тілько люда, тот із колом, тот із со-киров, тот іше з чим – мусите тікати спередь тілько люда. Ліпше йгіт на Заболотив. То місто менче, а жиди, – кае, – там дуже багаті. То здобич, – кае, – буде така сама, єк і в Коломиї, а небезпеки нема».
Та й так розговорив усіх хлопців, що таки постановили на Коломию не йти, а спробувати Заболотова.
У Заболотові рабували[35] самі корчми. Лиш, казав мені Ковбаса, самого фантя набрали, а грошей не було – так казав. Я му кау: брешеш, видев. Бо де ж таки, аби у гендлярів грошей не було? А він таки кае, що не було.
Під Дебеславцєма поювали-смиси, кае, то мені припали дві жидівські бекеші, онна сорочка та ще дрібне фантє. То все Абрамко відкупав у мене за двацік золотих. Абрамко теж, кае Прокіп, питавси за гроші. А ми му кажемо, шо не було.
«Лихо-сьте шукав, – кае. – Гроші були, лиш ви не вміли добре шукати».
Взагалі старий Василь багато оповідав про Пискливого й ставив його дуже високо. Але коли об'явився Пинта, то сей ніби одразу став іще вище.
«То вже нашєське йкес було. Каут, шо го нічо си не ловило: ні куля, ні сокира, ні вогонь, – такий то був ді тот Пинта опришок. Я го вже-м не вигів. Говіркували люде».
Про подвиги Пинти, які з'єднали йому таку славу, розказував Василь, наприклад, таке:
– Дес на Угорщині під Чегйовом є місто Бурштин за горов. Там іздавна стоєв замок, фестунок, ади. Пинта йшов туда та й зажідав грошей від тамтих панів. А пани замклиси у тот фестунок та й грошей не хтіли Пинті дати.
Обиздривси[36] Пинта. А там, ді верх того фестунку, була дуже велика гора. Узєв Пинта великого дуба, зніс на тоту гору, а видти пустив. Та тот дуб єк си поніс, то фестунок гет цалком розніс на кавальчіки, ає!..
Старовинний спосіб добування укріплених міст зостався в пам'яті гуцулів з переддавніх віків. Так їх предки били у візантійські стіни. Малий Довбуш слухає і не знає, що цей спосіб і ця легенда будуть пристосовуватися до всіх видних опришків і до нього, Олекси Довбуша, в першу голову і в незчисленних варіантах.
Із моментів діяльності об'єднаних ватаг Пискливого й Пинти в пам'яті Василя зостався напад на столицю Гуцульщини – Косів.
– Був там, у Косові, великий багач жид Гедалія. Він був такий багатий теменно, що держєв ув аренді цалі добра: Косів, Кути, Єблонів, і ще… Не було багатшого жида на всі гори. Гедалиха, було, єк си вберет на сабаш, так є що вигіти.
І мав цес Гедалія одну дочку. Засватав єї єкийс не з нашого краю теж дуже багатий жид. І наші хлопці знали, що єк буде Гедалія справ'єти хасини, то наз'їздитси жидів багатих без числа з усего краю – от тогди й напасти.
Сокотитися – стерегтися.
Рабувати – грабувати.
Обиздритися – озирнутися.