Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857. Группа авторовЧитать онлайн книгу.

      Яготин.

      Батьку мій рідний, порай мені, як синові, що мені робить? Чи оставаться до якої пори, чи їхать до вас. Я щось не дуже ударяю на Академію, а в чужоземщині хочеться бути. Я тепер заробляю гроші (аж дивно, що вони мені йдуть в руки!), а заробивши, думаю чкурнуть, як Аполлон Ніколаєвич. Думаю, що так лучше, а може і помиляюсь. Порайте, будьте ласкаві! Якраз на Святвечір був я у Пирятині у старої матері вашої, батьку мій. Рада, дуже рада була старенька, спасибі їй. Тричі заставила мене прочитать вслух письмо, що ви писали о Ваничке. Єй-богу, і я заплакав, хоч я і не дуже сльозоточивий. Батечку мій! Пишіть до старої частенько, бо вона чита всяке ваше письмо, аж поки не получить другого. І це вся її радість. З плачем нарікає на меншого сина, що він до неї не їде. Перехрестила мене, поблагословила, і я пішов до брата вашого через улицю снідать, взявши у старенької цвіти оці. Навдивовижу і на радість вам посилаю, батьку мій!

      Од сентября я не бачився з Григорієм Степановичем, а побачуся швидко. Я тойді просив у вас вида, і як ви його прислали, то я його ще й не бачив. А тепер ось чого прошу. Коли побачите, що мені треба вернуться до вас, то, будьте ласкаві, пришліть ще на два місяця; а коли мені не треба вертаться в Академію, хоч мені й дуже хочеться, то пришліть, батьку мій, безсрочний атестат на ім’я Григорія Степановича. Страшно дивиться мені на грядущеє, бо воно погане. А тепер мені добре, дуже добре. Порайте, що мені робить. Коли не зберу грошей, щоб поїхать за границю, то зберу так, щоб приїхать в Академію, бо єй-богу, хочеться вчиться.

      Багато, багато треба б мені написать до вас, та ніколи, бо вже сідають, а я дописую. Нехай вам Бог пошле того, чого ви самі собі просите.

      Щирий син ваш Т. Шевченко