Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857. Группа авторовЧитать онлайн книгу.
як тільки зберусь з грошенятами. От тут-то і вся кавика. Волі зробить Вам що-небудь пригоднее у мене доволі, але робила іноді зовсім немає; то Ви сеє собі на ус намотайте, та й ждіть терпеливо; коли що трапиться, – зроблю, добуду й пришлю, коли ж ні, – вибачайте і майте мене за найщирого собі приятеля. Тепер з ласки Божої, що зміг, те й посилаю; а іменно ось що: Шекспир, перевод Кетчера, 13 випусков, тільки і є друкованого; я їх у дві книжки переплів, бо так кріпче буде. Паперу, щоб було на чім до мене писать, двох сортов – тонесенької і трошки товщої; паперу Ватмана одна десть; карандашей дванадцять; і мій ящичок, де є уся справа; там пензлів великих чотири, та з їх тільки один пензель настояще Шаріона, я його надписав; а три другії я тут купив, вони хоч трошки поганші од Шаріона, одначе годящі, а альбома чистого не посилаю, бо треба платить пошліни більш, чим він сам стоїть, нехай на другий раз, коли розживусь. Зараз, як получите цей мій лист і посилку, то розглядівши усе гарненько, мені напишіть не барячись, чи все справно дійшло, чи не поламалось що, чи хороші пензлі. Да, будьте ласкаві, зараз напишіть. Що сказать про себе доброго – не багато, живу собі, дякую Господа за все; жінка моя не овсі здорова, ждемо літа, може, море поможе, як купатиметься. Я привіз з собою великий патрет, що у Седневі почав, Ви бачили, уся моя сем’я там намальована, але дорогою грунт обліз, паскудне полотно попалось, да так обліз, що треба кинуть, то я тільки копірую мою дочку, що тепер у Бога за нас молиться, да коли можна, то її фігуру виріжу та й перетягну на другу раму. Отака оказія. До другого письма, я незабаром – писатиму, а до того нехай Господь наш милосердий Вас шанує, жалує, піддержує і сохраняє; нехай Вам дає здоров’є і терпініє, а Ви дякуйте єго за все, і за радість, і за горе, і не забувайте щирого до Вас
Андрея Лизогуба.
106. М. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка
12 лютого 1848. С.-Петербург
12 февраля 1843.
Важко мені було, мій щирий, мій бідний земляче, і, Бог зна, як важко читать твоє писаннє. Що зробиш проти лиха, коли один не хоче, а другий не вміє повернути його. Карл Павлович тільки двинув плечима, кажуть, да певно вже забув і про те, що двинув. Жуковський і досі на Рейні в Дюссельдорфі, – сей може б двинув і не одними плечима, так горенько, що дуже далеко. «Одіссея» його ще не печаталась, да й чутки проміж письменними людьми про неї щось немає. У Дубельта і Даля Чернишев ще не був – що скажуть вони йому, зараз до тебе одпишу. Сам я за каторжним ділом не бачився ні з Далем, ні з Дзюбиним, да і в Єзучевського давно вже був. З Василем приїхав тепер з Украйни і Іван. В Одесі, братику, не був я, дальш Києва не їздив, – балакали про тебе і тамечки, – та я всього й зоставався там півдня тільки і не бачив нікого з твоїх щирих, опріч Глушановського. Тільки що ввійшов він у мою хату, як зараз і крикнув: «У самісінькій сій хаті жив бідний Тарас», – се в трахтирі коло станції. Балакали ще багацько про тебе і в нас у Конотопі. Шлють тобі низенькі поклони і моляться за твоє горе Кандиба Петр[о], Єзучевський Тимофій, Гамалія Петро Петрович дуже нездужа, бідний, мабуть, чи й одужа, Юркевич Михайло, Віктор,