Чорнобильська молитва (Хроніка майбутнього). Светлана АлексиевичЧитать онлайн книгу.
Це ж, може, колись правда була? Ось ви грамотні…
– Чому той Чорнобиль зірвався? Одні балакають – учені винні. Хапають Бога за бороду, а він сміється. А нам тут терпи!
Добре ми ніколи не жили. Спокійно. Перед самою війною людей забирали. Хапали… У нас трьох чоловіків… Приїхали на чорних машинах і з поля забрали, і досі вони не повернулися. Завжди ми боялися.
– Я плакати не люблю… Я люблю анекдот новий послухати… У чорнобильській зоні виростили тютюн. На фабриці з цього тютюну виготовили сигарети. На кожній пачці написано: “МОЗ воста-а-ннє попереджає – куріння небезпечне для здоров’я”. Ха-ха-ха… А наші діди курять…
– Одне, що у мене є, – корівка. Я пішла б і віддала, тільки б не було війни. Як я її боюся!
– І зозуля кує, сороки стрекочуть. Козулі бігають. А чи будуть вони далі водитися, ніхто не скаже. Вранці глянула в сад – кабани порили. Дикі. Людей можна переселити, а лося і кабана ні. І вода кордонів не дотримується, йде собі по землі, під землею…
Дім не може без людини. І звірові людина потрібна. Всі шукають людину. Лелека прилетів.
Жучок виліз. Усьому рада.
– Болить, жіночки… Ой, як мені болить! Треба тихо… Труну несуть тихо… Обережно. Не стукнути об двері або ліжко, ні до чого не доторкнутися й не вдарити. А то біда – чекай другого небіжчика. Пом’яни, Боже, душечки їхні. І царство їм небесне! А де ховають, там і голосять. Тут у нас все – могилки. Кругом могилки… Самоскиди гудуть. Бульдозери. Хати падають… Копачі працюють і працюють… Закопали школу, сільраду, лазню… Цей самий світ, та люди вже не ті. Одне не знаю, чи є у людини душа? Яка вона? І де вони всі на тому світі вміщуються?
Два дні дід помирав, за грубкою причаюсь і пильную: як вона з нього вилітатиме? Пішла корову доїти… Вскочила в хату. Кличу. Лежить із розплющеними очима… Душа полетіла… Чи нічого не було? Як же тоді побачимося?
– Каже батюшка, що ми – безсмертні. Молимося. Господи, дай нам сили перенести стомлення нашого життя…»
«Перший страх…
Перший страх із неба впав. Водою плив. А деякі люди, і багато хто, були спокійні, як каміння. Хрестом побожуся! Чоловіки, які старші, вип’ють: “Ми до Берліна дійшли і перемогли”. Скажуть, як приклеются до стіни. Переможці! З медалями.
Перший страх був… Уранці в саду і на городі ми знаходили задушених кротів. Хто їх душив? Зазвичай вони на світло не вилазять з-під землі. Щось їх гнало. Хрестом побожуся!
Син дзвонить із Гомеля:
– А хрущі літають?
– Хрущів немає, навіть личинок ніде не видно. Поховалися.
– А дощові черв’яки є?
– Знайдеться дощовий черв’як – курка радіє. І їх немає.
– Перша прикмета: де хрущів і черв’яків немає – там сильна радіація.
– Що таке радіація?
– Мамо, це смерть така. Вмовляйте тата їхати. У нас перебуде.
– Так ми ж город