Час second-hand (кінець червоної людини). Светлана АлексиевичЧитать онлайн книгу.
мізки…
– Я проста людина. Сталін простих людей не чіпав. У нашому роду ніхто не постраждав – усі робітники. Летіли голови начальників, а проста людина жила спокійно.
– Червона гебня! Швидко договоритесь до того, що жодних таборів не було, крім піонерських. Мій дід був двірником.
– А мій землеміром.
– Машиністом…
Біля Білоруського вокзалу почався мітинг. Натовп вибухав то оплесками, то криками: «Ура! Ура! Слава!» Зрештою вся площа вдарила пісню на мотив «Варшав’янки» – російської «Марсельєзи», з новим текстом: «Сбросим с себя либеральные цепи, / Сбросим кровавый преступный режим». Після цього, згорнувши прапори, хто швидко пішов у напрямку метро, хтось став у чергу до яток із пиріжками та пивом. Почалися народні гуляння. Танцювали й веселилися. Стара жінка в червоній хустині кружляла і тупотіла навколо гармоніста: «Мы весело пляшем / У елки большой. / На Родине нашей / Нам так хорошо! / Мы весело пляшем, / Мы звонко поем, / И песенку нашу / Мы Сталину шлем…» Уже біля метро мене наздогнали п’яні «частушки»: «От…ися все плохое, при…сь хорошее».
Про те, що нам слід обирати: велику історію чи банальне життя?
Біля пивної ятки завжди гамірно. Народ різний. Тут зустрінеш професора, робітника, студента, бомжа… П’ють і філософують. Про те саме – про долю Росії. Про комунізм.
– Я – людина питуща. Чому я п’ю? Мені моє життя не подобається. Я хочу здійснити немислимий кульбіт за допомогою алкоголю та якимось чином перенестися в інше місце. І там всі буде гарно й добре.
– Для мене питання стоїть конкретніше: де я хочу жити – у великій країні чи в нормальній?
– Я любив імперію… Для мене життя після імперії нудне. Нецікаве.
– Велика ідея потребує крові. Сьогодні ніхто не хоче помирати десь там. На якійсь війні. Як у тій пісні: «Всюду деньги, деньги, деньги. / Всюду деньги, господа…» А якщо ви наполягаєте, що ми маємо мету, то яка вона? Кожному – «мерседес» і путівка до Маямі?
– Російській людині потрібно у щось вірити… Вірити у світле, піднесене. У нашій підсвідомості сидять імперія й комунізм. Нам ближче героїчне.
– Соціалізм змушував людину жити в історії… Бути присутньою при чомусь великому…
– Б…!! Ми такі духовні, ми такі особливі.
– Не було в нас демократії. Які ми з вами демократи?
– Остання велика подія в нашому житті – перебудова.
– Росія може бути тільки великою або не бути зовсім. Нам потрібна сильна армія.
– Ну на біса мені велика країна? Хочу жити в маленькій, такій, як Данія. Без ядерної зброї, без нафти та газу. Щоб ніхто мене не бив револьвером по голові. Може, тоді ми теж навчимося тротуари шампунем мити…
– Комунізм – непідсильне для людини завдання… У нас завжди так: чи то конституції хочеться, чи то севрюжини з хріном…
– Як я заздрю людям, у яких була ідея! А ми зараз живемо без ідеї. Хочу великої Росії! Я її не пам’ятаю, але знаю, що вона була.
– Була велика країна з чергою за туалетним папером… Я добре пам’ятаю, як смерділи радянські їдальні й радянські