Час second-hand (кінець червоної людини). Светлана АлексиевичЧитать онлайн книгу.
були з дірочками для цифр – вставляєш в одну з них олівець і фіксуєш… можна пальцем тримати, але ж палець втомлюється… Напевно, вас теж учили? Пам’ятаєте? Треба щось «секретне» сказати, відходили на два-три метри від телефону, від слухавки. «Стукачі», прослухування – це було скрізь, у всьому суспільстві згори і донизу, і ми в райкомі гадали: хто в нас стукач? Як потім з’ясувалося, підозрювала я невинну людину, а донощик був не один, їх було кілька. Ось на цих я ніколи б не подумала… Одна з них – наша прибиральниця. Привітна, добра жінка. Нещасна. Чоловік – п’яниця. Боже мій! Сам Горбачов… Генеральний секретар ЦК КПСС… Читала в одному його інтерв’ю, як під час конфіденційних бесід у себе в кабінеті він робив те саме – вмикав телевізор на всю гучність або радіо. Взагалі, абетка. Запрошував для серйозних розмов на свою дачу за місто. І вони там… Там вони виходили в ліс, гуляли й розмовляли. Пташки не донесуть… Усі чогось боялися, боялися й ті, кого боялися. Я боялася.
Останні радянські роки… Що я пам’ятаю? Відчуття сорому не залишало. За обвішаного орденами і Зірками Брежнєва й за те, що Кремль у народі прозивали комфортабельним будинком для людей похилого віку. За порожні крамниці. Плани виконуємо й перевиконуємо, а в магазинах нічого немає. Де наше молоко? М’ясо? Я й дотепер не розумію, куди це все зникало. Молоко закінчувалося через годину після того, як відчинялися крамниці. З обіду продавці стояли біля чисто вимитих лотків. На полицях – трилітрові банки березового соку й пачки солі, чомусь завжди мокрі. Кілька в банках. Усе! Викинуть у продаж ковбасу – її моментально розметуть. Сосиски та пельмені – делікатес. У райкомі весь час щось ділили: цьому заводу – десять холодильників і п’ять шуб, а цьому колгоспу – два югославських меблевих гарнітури й десять польських жіночих сумочок. Кастрюлі та жіночу білизну ділили… колготки… Це суспільство могло триматися тільки на страху. На «чрезвичайці» – чимбільше стріляти й чимбільше саджати. Але соціалізм із Соловками і Біломорканалом закінчився. Потрібен був якийсь інший соціалізм.
Перебудова… Був момент, коли люди знову потягнулися до нас. Вступали в партію. Великі в усіх очікування. Усі тоді були наївні – ліві і праві, комуністи й антирадянці. Усі – романтики. Сьогодні за це соромно, за ту свою наївність. Моляться на Солженіцина. Великий старець із Вермонта! Не лише Солженіцин, багато хто вже розумів що так, як ми живемо, жити не можна. Забрехалися. І комуністи – вірите ви мені чи ні? – теж це розуміли. Серед комуністів було чимало розумних і чесних людей. Щирих. Я особисто знала таких людей, найчастіше вони зустрічалися в провінції. Як мій батько… Батька не прийняли в партію, він постраждав від партії, але він їй вірив. Вірив партії та країні. Кожен ранок у нього починався з того, що він розгортав газету «Правда» і прочитував її від і до. Комуністів без партквитків було більше, ніж із партквитками, вони душею були комуністи. (Мовчить.) На всіх демонстраціях несли гасло «Народ и партия – едины!» Ці слова