Історія лікаря Дуліттла, його незвичайного життя на батьківщині і надзвичайних пригод в чужих країнах. Хью Джон ЛофтингЧитать онлайн книгу.

      І в Жовтій річці теж,

      Оранжевої річки

      Я знаю береги,

      І на Зеленім мисі

      Моєї слід ноги,

      Я вовк морський бувалий,

      Я майже капітан,

      Пройшов під парусами

      Весь синій океан,

      Та щось мені набридли

      Усі ці кольори –

      Вернусь-но я до Мері

      Весняної пори!

      Вони вже зовсім хотіли відчалити, як Лікар схаменувся, що йому треба назад на берег, щоб розпитати в моряка шлях до Африки.

      Але ластівка запевнила, що вона вже бувала в тих краях багато разів і покаже їм, як туди дістатися.

      Тож Лікар наказав Чі-Чі підняти якір, і подорож розпочалася.

      П’ята глава. Велика мандрівка

      Ось уже цілих шість тижнів йшли вони під вітрилами вперед і вперед по морських хвилях услід за ластівкою, яка летіла попереду корабля й вказувала їм дорогу. Уночі вона несла малесенький ліхтарик, щоб вони не загубили її у темряві; а люди на інших кораблях, що пропливали мимо, казали, що оте світло то, мабуть, падаюча зірка.

      А оскільки пливли вони усе далі й далі на південь, то ставало дедалі тепліше й тепліше. Полінезії, Чі-Чі та крокодилові жарке сонце безмежно подобалося. Вони носилися по палубі зі сміхом і раз у раз дивилися за борт корабля, чи ще не видно Африки.

      А от свинка, і пес, і пугач Пу-Гу нічого не могли робити при такій погоді, вони тільки сиділи з висолопленими язиками на кормі судна в тіні великої бочки й пили лимонад.

      Чап-Чап, качка, освіжалася тим, що стрибала в море й пливла услід за кораблем. І щокілька секунд, коли маківку її голови добряче припікало, вона пірнала попід корабель і випірнувала вже з іншого боку. У такий же спосіб вона ловила оселедців по вівторках і п’ятницях, коли усі на судні їли рибу, для того щоб м’яса вистачило надовше.

      Коли вже наближалися до екватора, то побачили, що до них несуться кілька летючих рибок. Рибки запитали в папуги, чи це корабель Лікаря Дуліттла. А як та підтвердила, що це так, вони відповіли, що дуже раді, бо мавпи в Африці вже починають боятися, що він ніколи не приїде. Полінезія поцікавилася, скільки ще їм миль плисти, і летючі рибки повідомили, що до узбережжя Африки залишилося лише п’ятдесят п’ять миль.

      Іншого разу ціла зграйка дельфінів підпливла, витанцьовуючи на хвилях; і вони теж хотіли знати, чи це не корабель славнозвісного Лікаря. А коли Полінезія сказала, що так, то запитали, чи Лікареві, можливо, щось потрібно для подорожі.

      Папуга відповіла: – Так. У нас закінчилася цибуля.

      – Тут неподалік є острів, – сказали дельфіни, – де дика цибуля виростає високою й міцною. Продовжуйте йти прямо, а ми дістанемо трохи цибулі й наздоженемо вас.

      Тож дельфіни понеслися геть по морю. І вже дуже скоро папуга побачила їх знову, як вони наближаються ззаду, тягнучи цибулю по хвилях у великих сітках, сплетених із морських водоростей.

      Наступного вечора, коли сонце вже сідало, Лікар промовив:

      – Принеси мені підзорну трубу, Чі-Чі. Нашу подорож майже