. Читать онлайн книгу.
напруга ховається в його погляді, стиснуті губи ледь побіліли.
Її вабило до нього, і вона не могла зрозуміти, чому злякалась. У звуках лісу не було нічого зайвого чи чужого, сонце лоскотало шкіру крізь гілля сосен, а її тіло мліло, вимагаючи продовження.
Леся простягла руку, усміхаючись, вхопила його комірець і потягла до себе…
Вони стояли біля дверей її квартири, і Руслан, міцно обіймаючи, лоскотав подихом її вухо. Леся притислась чолом до його грудей, щоб сховати обличчя у волоссі. Вона почувалась щасливою, як ніколи до того, і не хотіла, щоб Руслан бачив усмішку, що, як їй здавалось, робила обличчя дурнувато-задоволеним.
– Ти як Ру.
– Ру? А хто це?
– Не можу повірити, що ти не читала.
Леся хитнула головою.
– І навіть мультфільму не бачила?
Він дражнив її, говорячи тихо, знав, що з голосу ще не зникли ледь хрипкі нотки, і в Лесі від того перехоплювало подих.
– Каюсь… То хто це?
– От тобі й домашнє завдання, завтра перевірю.
Завтра… Дівчина обійняла його за стан і притислась сильніше. Здавалось, він піде – і зникне те диво, що змушує її серце шалено битись.
Леся глибоко вдихнула й відважилась запитати:
– Може, зайдеш на чай чи каву?
– Вибач, не сьогодні.
Щось болісно смикнулось біля серця й потекло вниз холодною хвилею.
– Чому?
– Тільки не ображайся, – Руслан чмокнув її в носа, – у мене завтра дуже важлива зустріч. Потрібно підготувати ще купу паперів, зустрітися з Артемом і все обговорити. Я зателефоную завтра, як тільки звільнюсь, і ми домовимося про зустріч.
Він зігнутим вказівним пальцем підняв її підборіддя й заглянув у очі.
– Лесю, знай: мені байдуже, чи до сьогодні в тебе хтось був, тепер ти – моя жінка.
І Руслан поцілував її так владно та пристрасно, що губи пашіли ще довго після того, як він пішов.
Розділ 7
Автомобіль летів трасою на величезній швидкості. Артем стискав кермо й нервово матюкався крізь стиснуті зуби, а Руслан переглядав теку з паперами та намагався згадати, у який файл поклав ключ адміна до свого сайту.
– Ну ти скажи, яке падло! Як він міг пообіцяти таке за нашою спиною?
Артем ударив кермо долонею, і машину ледь хитнуло вбік.
– Заспокойся. Вб’єш нас дорогою, і не буде кому натовкти морду Іванові. Крім того, без ключа їм навіть найкращі хакери не допоможуть, там особливий захист… Та де ж той файл?
Руслан ледве стримався, щоб не пожмакати папери, та опанував себе й почав знову їх перегортати.
– Ключ уже в них, Панов так і сказав. Як він міг, скотина, та ж цей сайт годує нас всіх! А Панов, наволоч, вирішив наостанок зіграти благородство: «став підпис – і ще й купу бабла отримаєш»!
Артем знову нервово вдарив рукою кермо та вилаявся.
– Тьом, перестань, ще не все пропало. Зараз найважливіше дістатись до компа.
– І що ти зробиш?
– Я ж тобі вже казав: там особливий захист, крім ключа, є чорний хід.
– Тобто?
– Чорний