Подорожні щоденники. Вісім зошитів. Франц КафкаЧитать онлайн книгу.
вересня. Комерційний банк на майдані Скала. Листи з дому. – Поштівка шефові. – Дивовижний вхід до собору поміж портьєр, бурих, як у Каденаббії. – Кортить дати архітектурну картину собору, позаяк він з усіх боків – чиста гра архітектури, тут майже ніде нема лав, мало статуй під колонами, мало картин на стінах у глибині, а ті, що є, лише темні, поодинокі відвідувачі на кам’яних плитах підлоги бовваніють, як масштаби його висоти, або пересуваються, як масштаби його довжини. – Велично, але надто скоро нагадує про галерею. – Подорожувати, не роблячи жодних нотаток, а просто живучи – безвідповідально. Це смертельне відчуття одноманітного плину днів нестерпне. – Сходимо на дах собору. Італієць, що ступає попереду, намагається полегшити нам це сходження – наспівує якусь мелодію, намагається скинути піджак, зазирає в щілини, крізь які видно тільки сонце, і раз у раз тицяє пальцем у цифри, що вказують на кількість східців. – Краєвид із передньої ґалереї на даху. Механізм у трамваїв унизу трохи зіпсований, так мляво вони котяться, їх ведуть лише вигини колій. Один кондуктор якось перекошено й згорблено, як дивитися на нього звідси, згори, поспішає до свого вагона й ускакує до нього. – Ринва у вигляді чоловічої постаті, з якої вийнято хребець і мозок, щоб могла стікати дощова вода. – У кожному з великих барвистих вікон переважає колір одягу, що весь час трапляється на тій чи тій картині. – Макс: найглибшим враженням від Мілана був і залишається вокзал у вітрині крамниці іграшок, колія, що замикається в коло й нікуди не веде. На думку Макса, порівняння собору й вокзалу у вітрині можна пояснити прагненням показати розмаїття місцевості. – Від задніх дверей собору дивишся просто в обличчя великому годиннику на даху. – Макс: вигляд замку позбавляє потреби йти до нього. – Teatro Fossati. – Поїздка до Стрези. Рельєфні рухи сонних пасажирів у переповненому купе. Закохана пара. – Пополудні в Стрезі.
Середа, 6 вересня. Розбирає лють, увечері всілякі вигадки про готелі.
Четвер, 7 вересня. Ванна, листи, від’їзд. – Сон на очах у людей.
П’ятниця, 8 вересня. Поїздка. Подружжя італійців, буцімто пані Салюс. Священник. Американець. Дві невеличкі француженки з пухкенькими сідничками. Монтрьо. На великих паризьких вулицях ноги роз’їжджаються. Ножна ванна в ногах ліжка. – Нічні лампочки в літніх кав’ярнях. – Розпланування Place de la Concorde, де атракціони віднесено в глибину, і там їх легко знаходить погляд, але тільки якщо він їх шукає.
École Florentine (XV століття): сцена з яблуками. – Тінторетто: Сузанна. – Сімоне Мартіні (1284–1344): Ісус Христос marchant au Calvaire (École de Sienne). – Мантенья (1431–1506): La Sagesse victorieuse des Vices (École Venitienne). – Тиціан (1477–1576): Le Concile de Trente. – Рафаель: Apollo und Marsyas. – Веласкес (1599–1660): Portrait de Philippe IV Roi d’Espagne. – Якоб Йорданс (1593–1678): Le concert aprés le repas. – Рубенс: Kermesse.
Confiserie de l’enfant gâté, Rue des Petits Champs. – Пралі у вранішньому неґліже. – Rue des Petits Champs, така вузька, що вся залишається в тіні. Навіть коли ціла вулиця освітлена сонцем, оця різниця в освітленні будинків, дуже близько зведених один побіля одного. – Le sou du soldat, societú