Весела наука. Фридрих Вильгельм НицшеЧитать онлайн книгу.
відколи має сина. Ми всі маємо у собі приховані сади й посіви; а інакше висловлюючись, ми всі – вулкани у стані дозрівання, і кожен матиме годину свого виверження; та близька ця година чи далека, ніхто, звісно, не знає, навіть Господь Бог Милосердний.
10
Своєрідний атавізм. Рідкісних людей того чи того часу я радше сприймаю як раптову появу нащадків культур минувшини та її сил – вони наче атавізми якогось певного народу чи цивілізації; в них дійсно є щось таке, що треба ще зрозуміти! Зараз вони видаються чужими, рідкісними, неординарними; і хто відчуває у собі ці сили, має їх плекати, захищати, шанувати і ростити їх у собі, всупереч опору з боку чужого їм світу. У такий спосіб людина стає або великою, або схибленим диваком, якщо не загине дочасно. Давніше ці риси були поширеними, а отже, вважалися нормальними, ніяк не вирізняючи особу з загалу. Можливо, їх наявність у особи передбачалася, як обов’язкова чи бажана; з ними не можна було досягти величі саме тому, що не було небезпеки стати через них божевільним чи самотнім.
Такі атавізми виникають здебільшого у старожитніх кланах і кастах, але малоймовірні там, де раси, звички, цінності надто швидко змінюються. Бо для розвитку народів темп важить не менше, ніж у музиці: у нашому випадку, безперечно, необхідне еволюційне анданте, як темп неквапливого і пристрасного духу – а саме таким є дух консервативних родів.
11
Свідомість. Свідомість є останнім і остаточним елементом у розвитку органічного, а отже – найменш завершеним і найкволішим. Свідомість генерує незліченні помилки, через які тварина, людина передчасно гине – всупереч долі, за словами Гомера.[12] Якби стримувальні пута інстинктів не були істотно сильнішими за свідомість, вона взагалі не служила б регулятором людської діяльности – людству просто судилося б загинути через свої помилкові судження і марення перед живими очима, через свою поверховість і довірливість, коротко кажучи, через свою свідомість. Тобто, якби не інстинкти, його б давно вже не існувало! Перше ніж якась функція остаточно сформується і дозріє, вона становить небезпеку для організму, тож добре, якщо вона тривалий час згнічується! Свідомість, таким чином, згнічується – зокрема й тим, що нею пишаються! Заведено вважати, що вона є ядром людини; її сталою, вічною, остаточною, найоригінальнішою сутністю! Її вважають певною фіксованою величиною! Заперечують її зростання, її перебої! Її сприймають як «одну з систем організму»! Така гідна посміху переоцінка і нерозуміння свідомости тільки на користь їй, запобігаючи її надміру швидкому розвитку. Оскільки люди вірили, що вони вже достатньо свідомі, вони не намагалися набути свідомости; ще й нині зберігається таке становище! І цілковито новим є завдання, яке заледве ще тільки постало перед нами: органічно увібрати знання, зробивши його інстинктивним – завдання, зрозуміле тільки тим, хто усвідомив, що досі ми вбирали в себе лише свої помилки і що вся наша свідомість стоїть на помилках!
12
Мета
Напевне, у тому рядку «Іліади», де Зевс побоюється, що Трою, всупереч долі (