Весела наука. Фридрих Вильгельм НицшеЧитать онлайн книгу.
сум, ні нулів. Хоч би якими безглуздими і химерними були його винаходи й оцінки, хоч би наскільки хибно він розумів хід природних подій і заперечував природні умови (а всі етики бували такі дурні й протиприродні, що людство б згинуло, якби ним заволоділа бодай котрась із них), щоразу, коли «герой» виходив на сцену, досягалося щось нове – страхітлива протилежність сміху, а саме – глибоке потрясіння багатьох людей від думки: «Так, варто жити! Так, я вартий того, щоб жити!»; життя і мені, і тобі, і всім нам знову робилося цікавим.
Безперечно, з часом і сміх, і розум, і природа брали гору над кожним з тих чудових учителів: коротка трагедія, зрештою, завжди поверталася до вічної комедії існування, і «хвилі незліченних реготів», висловлюючись зворотом Есхіла, мають, врешті-решт, залляти навіть найбільшу з цих трагедій. Але, попри весь той виправний сміх, невпинну появу дедалі нових учителів з мети існування, зазнала зміни людська природа як така, і вона тепер має потребу, саме потребу в появі чергових учителів і теорій «призначення». Людина поступово перетворилася на фантастичну тварину, яка, більше за будь-яку іншу істоту, силкується задовільнити умову існування: людина має час від часу переконувати себе, що вона знає, чому існує; рід людський не може процвітати без періодичного підтвердження впевненості у житті! Без віри в сенс життя! Знову й знову рід людський постановлятиме: «Є щось таке, з чого категорично не можна сміятися!». А найобережніший філантроп докине: «Не тільки сміх і весела мудрість, але також трагізм з його піднесеною ірраціональністю належить до необхідних засобів збереження виду!».
А отже! Отже! Отже! Чи ви мене розумієте, брати мої? Чи розумієте ви цей новий закон припливу й відпливу?
Ми теж маємо свій час!
2
Інтелектуальна совість. Я безнастанно отримую той самий досвід, і я щоразу чиню йому опір, не бажаючи вірити у те, на що повсякдень наштовхуюся лобом: переважній більшості бракує інтелектуальної совісті; мені часто здається, що з такою вимогою навіть у густо заселених містах маєш почуватися самотнім, як у пустелі. Усі дивляться на тебе здивованими очима і далі послуговуються власними терезами, називаючи оце добром, а оте – злом, і ніхто не почервоніє з сорому, якщо зауважиш, що гирьки не відповідають заявленій масі; твої сумніви навіть не викликають обурення – з тебе, либонь, просто посміються. Я хочу сказати, що переважній більшості не видається ганебним вірити у те чи те і відповідно до цього жити, не беручи до уваги найсвіжіші і найнадійніші аргументи «за» і «проти» і взагалі не переймаючись жодними аргументами; найбільш обдаровані чоловіки і найблагородніші жінки досі належать до цієї «переважної більшості з них». Та, як на мене, що важить доброта, витонченість і геніальність, коли особа, наділена цими чеснотами, млява у почуттях і судженнях, коли прагнення до визначеності не є для неї найпотаємнішим бажанням і найглибшою потребою – тим, що відділяє вищі особистості