Німа смерть. Фолькер КучерЧитать онлайн книгу.
сказав режисер і простягнув руку. – Добрий день, пане комісаре.
– Просто в голову не увібгати все це! – бідкався Белман. – Просто на зйомці! Стрілянина!
Він видавався по-справжньому близьким до розпачу.
– «Буря кохання» мала вийти в прокат за два тижні.
– Так скоро?
– Час – це гроші, – відказав Белман.
– У нас було заплановано ще два дні зйомок, – уточнив Дреслер. – Сьогодні й завтра.
– То фільм уже майже закінчений?
Дреслер кивнув.
– Така трагедія… – проказав Белман, а тоді знервовано засміявся. – Я маю на увазі нещасний випадок. Те, що сталося – справжня трагедія. А фільм, звісно, комедія. Божественна романтична комедія, цілковито оновлений жанр. Божественна в буквальному сенсі цього слова.
Рат кивнув, попри те, що нічого не зрозумів.
– Ви бачили, як усе сталося?
Белман заперечно похитав головою.
– На момент мого приїзду вона вже нерухомо лежала на підлозі. Але, Джо… ти можеш розповісти панові комісару…
Режисер прочистив горло.
– Отож, як я вже казав вашим колегам… це сталося в кінці сцени. Ми її знімали вдруге, і все йшло добре. Вона мала дали йому ляпаса, одночасно гримів грім – і це кінець сцени…
– Грім?
– «Буря кохання» – це історія про те, як норвезький бог бурі й грому, Тор, закохується в дівчину з Берліна і залицяється до неї в образі графа Торвальда. Щоразу, коли вони контактують, розлягається грім.
Нічого не скажеш, хвацько закручений сюжет, подумав Рат. І цей фільм мав звеличити Бетті Вінтер у звуковому кіно?
– Отож, – вів далі Дреслер, – зі стелі раптом зірвався юпітер.
– Ще один, інший бог?
– Прожектор, що вразив Бетті. Він звалив її на підлогу й придушив своєю вагою. Господи! Вона лежала під цим залізяччям, кричала, і ніхто не міг їй допомогти! Це було просто жахливо…
– То чому їй ніхто не допоміг?
– Ви собі уявляєте, який розпечений прожектор по кількох годинах роботи? До нього не торкнутися – не те, щоб відтягти…
– Але одна людина намагалася щось зробити…
– Ви маєте на увазі Віктора? – знизав плечима Дреслер. – Не знаю, що його пойняло. Вони вдвох грали цю сцену, і він стояв просто поруч із нею. Зрештою, хто може знати, що в людини робиться в голові? Поруч із тобою інша людина, ти відчуваєш запах її спаленої шкіри, чуєш, як вона кричить – звісно, ти хочеш якось допомогти… А те, як розпачливо вона кричала… – Він потрусив головою так, ніби хотів цим рухом звільнити пам’ять від болісного спогаду. – Ми всі стояли, немов спаралізовані. Ніхто не усвідомив, що відбувається, аж доки Віктор уже перехилив над нею відро з водою.
Дреслер прочистив горло, тоді заговорив знову:
– Вона враз перестала кричати, і почала… все її тіло почало смикатися… ніби протестуючи… а тоді гахнуло. Спрацювали всі запобіжники, і світло згасло.
– А потім?
– Перше ніж ми знову щось побачили, минуло кілька секунд. Я кинувся до неї.