Метафізика. АристотельЧитать онлайн книгу.
наприклад, ложа, ми запитуємо, з яких частин воно складається і як вони поєднані, і саме так пізнаємо його природу.
Отже, якщо виходити з цих міркувань, роди речей не можуть бути началами. Оскільки ж кожну річ ми пізнаємо через визначення, а началами визначень є роди, то необхідно, щоб роди були також началами того, що визначається. І якщо отримати знання речей означає отримати знання видів, відповідно до яких даються назви речам, то роди також є началами видів. Здається, і деякі з тих, хто називають елементами речей [10] єдине, або суще[40], або велике і мале[41], розглядають їх як роди.
Одначе неможливо говорити про начала відносно обох випадків. Адже сутність позначає одне, натомість визначення через роди та визначення, що вказує складові речей, не одне й те саме.
Крім того, навіть якщо найбільшою мірою началами є роди, то чи слід вважати началами найперші з родів, чи останні, що приписуються неділимим; адже і це є спірним. Бо якщо завжди началами є радше загальне, то очевидно, що началами слід вважати найвищі з родів, оскільки вони маються на увазі відносно всіх речей. Отже, буде стільки начал речей, скільки [20] перших родів, тож і суще, і єдине будуть началами й сутностями; бо вони найбільшою мірою маються на увазі стосовно всіх речей.
Проте ані єдине, ані суще не можуть бути родом речей; бо необхідно, щоб кожний рід мав відмінності і щоб кожна відмінність була однією; однак неможливо, щоб рід без його видів або види роду приписувалися своїм власним відмінностям, отож якщо єдине або суще є родом, то жодна відмінність не буде ні сущим, ні єдиним. Проте якщо єдине і суще не є родами, вони не будуть також началами, якщо тільки роди – справді начала. Далі, серединні тіла, осягнені через відмінності, будуть родами аж до неділимих; [30] тепер же вони то здаються родами, то не здаються. Крім того, радше відмінності є началами, ніж роди; якщо ж ці відмінності також є началами, то начала стануть, так би мовити, безмежними, особливо якщо хтось покладає началом перший рід.
[999a][1] Одначе, якщо єдине є більшою мірою первинним, при цьому єдине є неділимим, а все є неділимим або за кількістю, або за видом (причому спочатку за видом), роди ж діляться на види, то, мабуть, більшою мірою єдиним було б те, що приписується останнім: бо людина не є родом якихось людей.
Далі, що стосується речей, в яких присутнє розрізнення на попереднє й подальше, не може те, що приписується їм, існувати окремо від них; наприклад, якщо першим із чисел є двійка, то не може бути якесь число окремо від видів чисел; так само не може бути фігури окремо від видів [10] фігур; і якщо роди таких речей не існують окремо від видів, то навряд чи і в інших речах існуватимуть роди окремо від видів; адже роди цих речей, здається, існують найбільшою мірою; натомість стосовно неділимих речей не можна говорити про попереднє й подальше. Далі, там, де одне краще, а друге гірше, краще завжди раніше: отже, жодне з них не може бути родом.
Виходячи з цих міркувань, [15] началами радше є те, що приписується одиничним речам, ніж
Маються на увазі піфагорійці та Платон.
Мається на увазі Платон.