Гра в бісер. Герман ГессеЧитать онлайн книгу.
цього слова.
Можна заперечити, що такою є сама Касталія – навмисне відгороджений від навколишнього світу клаптик землі, – і що первісність – зайвий доказ касталійської ідеальності. Але що ми, власне, дізнаємося з «Гри в бісер» про навколишній світ, яким бачим його? Анонімний історик майже нічого про нього не каже. Все начебто лишилось як було: сама суєта, боротьба марнославства, боротьба за існування. А як більш чи менш безпосередні приклади позакасталійського побуту, читачеві показані бенедиктинський монастир Маріафельс, що зберіг недоторканими (як і всі давні, стійкі інституції) віковічні звичаї, і – зовсім уже мимохідь – дім Кнехтового друга Плініо Десиньйорі. І ось що вражає: аби попасти на загублену серед гір дачу Десиньйорі, Кнехт користується не якимось хитромудрим літальним апаратом. Він їде, як і з Ешгольца до Вальдцеля, в старомодному екіпажі, з візником на передку.
Отже, патріархальність не є характерною прикметою Касталії, а отже, і не є запорукою її ідеальності. Непорушність покликана швидше підкреслити позачасовість касталійського буття, не стільки географічне, скільки духовне в ній. Одне слово, те, що властиве було вже «безсмертним».
Але Гессе не був би сам собою, якби не вказав на зворотній бік їхньої величі. «Я спіймав Моцарта за кіску, – читаємо у «Степовому вовкові», – і він пурхнув угору. Кіска все довшала, як хвіст комети, я метлявся на її кінчику у міжзоряному просторі. Хай йому біс, як тут холодно! І як ті безсмертні витримують таке страхітливо розріджене, крижане повітря!» Інакше кажучи, зворотний бік величі «безсмертних» – штучність, брак живих соків, абстрактність.
Унаочнення касталійського устрою, касталійських звичаїв, орденської ієрархії дозволяє поглибити і розширити критику стерильної духовності, що існує сама в собі.
Але критика Касталії – не єдина і не головна мета роману. Не меншої ваги автор надає її ствердженню, прославленню. Хронологічно воно навіть на першому місці.
Перед загрозою розпаду культури наприкінці «фейлетонної доби» єдиним виходом, єдиним шляхом до порятунку було, на думку Гессе, створення Касталії – суворого і водночас навдивовижу людяного ордену духовної еліти, що взяв на себе обітницю безшлюбності, безкорисливості, зовнішньої покори і внутрішньої рівності. Оскільки мистецтво, наука, освіта гинули, тому що в світі практицизму і продажності їх утилізували і проституювали, їх треба було вивести із заклятого кола житейських інтересів, житейської конкуренції. Принцип цей поширювався навіть не на творчість – надто індивідуальну, надто цілеспрямовану, надто палку і в цьому розумінні вже «нечисту». Творчість замінили виконанням чужих творів, аналізом і тлумаченням їх.
Найяскравішим і найдовершенішим виявом ідеї Касталії була Гра в скляні намистинки, або Гра в бісер, що стала «втіленням духовного і естетичного ідеалу, високим культом, містичною єдністю розпорошених членів universitas litterarum. У нашому житті вона взяла на себе частково роль