4 3 2 1. Пол ОстерЧитать онлайн книгу.
для неодружених, але охочих одружитися молодих євреїв Нью-Йорка. Ті здибанки Ненсі називала «ринком кошерного товару», і хоча сама вона до охочих не відносилася (бо була заручена з військовиком, який служив на Тихоокеанському театрі бойових дій і який, згідно з останніми повідомленнями, іще числився серед живих), вона ходила на них з подругою просто задля забави і випадково потанцювала там з «одним хлопцем з Ньюарку на ім’я Стенлі». Той виявив бажання зустрітися з нею знову, але після того, як Ненсі сказала, що вже заповіла свою цноту іншому хлопцю, він посміхнувся, комічно вклонився і вже хотів був піти, як вона почала розповідати йому про свою подругу, Розу Адлер, «найгарнішу дівчину по цей бік Дунаю та наймилішу особу по цей бік, ну… всього, що завгодно». Отаким було щире ставлення Ненсі до Рози, і коли Стенлі збагнув, що вона не жартує, то сказав, що хотів би зустрітися з її неабиякою подругою. Ненсі вибачилася перед Розою за те, що про неї розповіла, але Роза просто знизала плечима, знаючи, що Ненсі не мала на увазі нічого поганого, а потім спитала: «А який він з себе?» За словами Ненсі, Стенлі Фергюсон був шість футів заввишки, симпатичний, трохи старуватий (бо майже тридцять здавалося їй, двадцятиоднорічній, ледве не дідівським віком), займався бізнесом і, судячи з усього, займався успішно. А іще він був чарівливий, ввічливий і дуже добре танцював. Всотавши цю інформацію, Роза на кілька секунд замовкла, розмірковуючи, чи готова вона до такої серйозної справи, як побачення наосліп, і раптом, під час цих роздумів, їй спало на думку, що Девіда немає на світі вже більше року. Подобається їй це чи ні, але настав момент розвідати обстановку. Роза поглянула на Ненсі й сказала: «Мабуть, мені не завадило б побачитися з цим Стенлі Фергюсоном – як ти гадаєш?»
Багато років потому, коли Роза розповідала сину про події того вечора, вона не сказала йому назви ресторану, куди вони зі Стенлі зайшли повечеряти. Проте, якщо Фергюсона не зраджувала пам’ять, йому здавалося, що то було десь в центрі Манхеттена, але невідомо з якого боку – чи то на Іст-сайді, чи то на Вест-сайді. Той ресторан був елегантним закладом з білими скатертинами на столах та офіціантами в коротких піджаках з краватками-метеликами, а це означало, що Стенлі свідомо хотів справити на Розу велике враження, довести, що він може дозволити собі подібні надмірності, якщо забажає. Ненсі таки мала рацію – Роза визнала Стенлі фізично привабливим, її вразила легкість, з якою він пересувався, грація й гнучкість його тіла під час руху, а іще її вразили його руки, розмір та сила його рук, вона помітила це відразу ж, вразили її його спокійні неагресивні очі, які він з неї не зводив, карі очі, ані великі, ані маленькі, а над очима – густі чорні брови. Не здогадуючись про те монументальне враження, яке вона справила на свого ошелешеного співтрапезника, не відаючи, що потиск руки спричинився до повної дезінтеграції внутрішнього єства Стенлі, Роза була дещо здивованою тим, як мало Стенлі говорив на початку обіду, і тому дійшла висновку, що він – особа надзвичайно