4 3 2 1. Пол ОстерЧитать онлайн книгу.
яка й досі сміялася: «Тобі що, подобається мене дражнити?»
«Тільки інколи, Арчі», відповіла вона. «Інколи я просто не в змозі втриматися».
Годину потому Фергюсон вийшов у двір зі своєю найулюбленішою на той момент книгою, «Подорож на край ночі», і всівся на один із садових стільців, які вони з батьком пофарбували влітку в темно-зелений колір. Але замість розкрити книгу й дізнатися більше про пригоди Фердинанда на автозаводі Форда в Детройті, він просто сидів, задумливо чекаючи на появу перших гостей і дивуючись тому факту, що він колись підстрибував на ліжку з голою дівчиною, будучи голим сам, дивуючись тій комічній обставині, що він про це геть забув, хоча зараз віддав би майже все заради того, щоби бути з голою дівчиною; лежати з голою дівчиною в ліжку було єдиним найзаповітнішим бажанням в його самотньому, позбавленому кохання житті, в якому, наскільки він пам’ятав, ось уже п’ять місяців не було ані обіймів, ані поцілунків. Всю весну та майже все літо сумував він за відсутньою напівголою Анною-Марією Думартін, і ось йому судилося тепер зустрітися з давно забутою оголеною дівчинкою з його далекого минулого, з Емі Шнайдерман, яка, поза сумнівом, виросла в нормальну здорову дівчину, так само нудну й передбачувану, як і решта дівчат та майже всі хлопці, як майже всі чоловіки та жінки, але не було на те ради, і, зважаючи на те, що Емі іще не приїхала, йому тільки й залишалося, що сидіти й чекати.
Та особа, яку він побачив того дня, стала продовженням, наступною царицею його бажань. Вона була дівчиною ані нормальною, ані ненормальною, вона була палаючою, нескутою й неполохливою, свідомою своєї вродженої винятковості, і через кілька тижнів після їхньої першої зустрічі, коли літо розчинилося в осені, і довколишній світ несподівано став темним та похмурим, вона стала його першою, а це означало, що гола Емі Шнайдерман і голий Арчі Фергюсон вже не підстрибували на ліжку, вони в ньому лежали, перекочуючись під ковдрою. І після цього іще багато років вона продовжуватиме дарувати йому найбільшу радість та найбільшу муку його юного життя, ставши незамінним другим «я», котре жило всередині його єства.
Але повернімося до отого понеділка у вересні 1963 року та барбекю з нагоди Дня праці, до того моменту, коли Фергюсон вперше побачив Емі, коли вона вийшла з батьківського блакитного «шевроле». З заднього сидіння вигулькнула світло-каштанова голова, і через кілька секунд Фергюсон усвідомив, наскільки високою була Емі – щонайменше п’ять футів і вісім дюймів, а то й п’ять і дев’ять, велика дівчина з вражаюче вродливим обличчям, не гарненьким, не красивим, а саме вродливим – чітко окреслений досить великий ніс, випнуте підборіддя, великі очі невизначеного кольору, фігура ані кремезна, ані тендітна, невеличкі груди під блакитною блузкою з короткими рукавами, довгі ноги, округлі сіднички, увіпхнуті в тісно прилеглі літні брюки світло-брунатного кольору, кумедна, немов пристрибом, пружка хода, торс, ледь помітно нахилений вперед, наче їй не стоялося на місці, то була