Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття. Коллектив авторовЧитать онлайн книгу.
зазвичай, робили з дощок, вкладених упритик. Її підтримували поперечні або поздовжні сволоки. Зверху стелю утеплювали глиносолом’яною сумішшю. Дахи робили чотирисхилими, покривали солом’яними сніпками колоссям вниз, лише стріху та роги даху пошивали сніпками, зв’язаними при колоссі. Гребінь вибивали соломою-мервою і закріплювали кізлинами.
Стосовно Надсяння, то тут переважав відкритий зверху двір, у якому житлові і господарські будівлі розташовувались вільно або були частково поміж собою зблоковані. Спорадично траплялись окремі варіанти зімкнутих дворів.
Дводільні та тридільні оселі у класичному варіанті в Надсянні траплялися доволі спорадично. Натомість переважали дворядові житла, у склад яких конструктивним і компонуючим елементом входив зруб-п’ятистінок («хата» / «ванькир», «хата» / «комора»). Широко побутували домівства, у яких в одному блоці з хатою розташовували стайню, а в сінях виділяли пекарню (у дворядових житлах остання, зазвичай, займала місце ванькира). Здебільшого переважали планувальні схеми: «хата» / «ванькир» + «сіни» / «пекарня»; «хата» / «ванькир» + «сіни» / «стайня»; «хата» / «ванькир» + «сіни» / «пекарня» + «стайня» та ін.
Панівною технікою будівництва на основній території Надсяння була каркасно-дильована. Стовпи каркаса («стопи») зарубували в підвалини («підлоги») або встановлювали на камені. У верхній (часто і в нижній) частині стовпи до горизонтальних елементів каркаса (підвалин, платв) додатково закріплювали бантинами (навскісними брусами). Слід зазначити, що тут (особливо в південній частині) каркас відзначався специфічними рисами. Зокрема, масивні горизонтальні риґлі між стовпами встановлювали не посередині стін, а ближче до верху (на відстані 30–70 см від платв). Причому, здебільшого, при влаштуванні стелі риґлі відігравали суттєву в конструктивному сенсі роль – на них опиралися сволоки чи стеля. Стіни каркасно-дильованих будівель вкривали клинцями чи навскісною дранкою і виправляли грубим шаром глиносоломи. Зрідка на теренах Надсяння траплялись каркасно-вальковані чи городжені хворостом житла, а в окремих варіантах – і глинобитні (безкаркасні). У селах Старосамбірського району траплялися житла із зрубними стінами специфічної конструкції – так звана «хата на пристінних стовпах»[25]. Подібно, як і на Опіллі, піч споруджували в житловому приміщенні у традиційному місці, а пічний отвір із припічком повертали в бік пекарні.
Стелю робили із «гибльованих» дощок, вкладених упритик. Її могли підтримувати поздовжні, поперечні сволоки чи комбінації з одного поздовжнього «ґраґара» і кількох поперечних «бельків». Дахи робили чотирисхилими на кроквах. Їх вкривали солом’яними сніпками колоссям вниз.
У північно-західному локальному етнографічному районі, який замешкували батюки, у другій половині ХІХ – на початку XX ст. сформувався своєрідний комплекс народної будівельної культури[26]. Незважаючи на досить значну віддаленість від Бойківщини
Суть такої конструкції полягає в тому, що будівля складається з двох незалежних у конструктивному плані одна від одної частин: зрубу хати, перекритого стелею, і даху, який підтримується каркасною системою, встановленою біля стін. У такій будівлі, за потреби, стіни хати можна повністю розібрати, не порушуючи даху і конструкції, котра його підтримує.
Радович Р. Етнографічне районування народного житла північно-західної Галичини та південного заходу Волині.