Королівський убивця. Assassin. Робин ХоббЧитать онлайн книгу.
відсунув горщик.
– Що, Сніжинко? Ти знову при надії?
Ці слова призначалися білій тер’єрисі Пейшенс, яка врешті вирішила вийти й обнюхати мене. Я відчув, як її маленька собача свідомість дивується із занюханого в мене запаху Вовчука.
– Ні, вона просто розтовстіла, – втрутилася Лейсі, схилившись, щоб почухати собачку за вухами. – Міледі залишає солодощі та тістечка на тарілках, а Сніжинка завжди до них добирається.
– Ви ж знаєте, що цього їй дозволяти не можна. Це дуже вадить її зубам і шерсті, – дорікнув я Пейшенс, а вона відповіла, що знає це, але Сніжинка надто стара, аби бути хорошою ученицею. Тут зав’язалася жвава розмова, і пролетіла година, перш ніж я потягся і сказав, що мушу йти, аби ще раз зголоситися до короля.
– Перед тим мене вже відіслали від його дверей, – згадав я. – Але не охоронці. Його слуга Воллес підійшов до дверей, коли я постукав, і заборонив мені входити. Коли ж я спитав, чому біля дверей короля немає варти, відповів, що охоронців звільнено від цього обов’язку. Тепер він його перейняв, щоб краще берегти королівський спокій.
– Королю зле, ти ж знаєш, – зауважила Лейсі. – Я чула, що він рідко виходить зі своїх кімнат до полудня. Потім, уже вийшовши, має вигляд людини, що повна енергії та запалу, але, тільки-но вечоріє, знову слабшає, починає човгати ногами й говорити невиразно. Обідає у своїх кімнатах, а кухарка каже, що таця повертається такою ж повною, як її принесли. Це дуже тривожно.
– О так, – погодився я й пішов, майже боячись почути більше. Отож у замку розмовляють про королеве здоров’я. Це недобре. Я мушу розпитати про це Чейда. І мушу побачити все сам. При моїй попередній спробі скласти звіт королю я зустрівся тільки з набридливим Воллесом. Той був зі мною дуже грубим, начебто я прийшов сюди лише згаяти час, а не прозвітувати про свою місію. Поводився так, ніби король був найделікатнішим з інвалідів, а він узяв на себе обов’язок охороняти його від тих, що його непокоять. Я вирішив, що Воллес не надто розуміє свої обов’язки. Він дуже дратував.
Стукаючи, я міркував, скільки часу потребуватиме Моллі, щоб знайти грушанку. Вона повинна зрозуміти, що я призначив варення для неї; то був смак, який вона любила ще за часів нашого дитинства.
Воллес підійшов до дверей і прочинив їх, щоби виглянути. Побачивши мене, насупився. Відчинив двері ширше, але заступив їх собою, так ніби зиркнувши на короля я вже йому зашкоджу. Не привітався зі мною, а тільки вимогливо спитав:
– Хіба ж ви вже сьогодні сюди не приходили?
– Так, приходив. Тоді ти сказав мені, що король Шрюд спить. Тому я прийшов знову, щоб скласти свій звіт. – Я намагався триматися офіційного тону.
– Ах. Цей звіт такий важливий?
– Я думаю, про це судити королю, і лише він може мене відіслати, якщо вирішить, що я гаю його час. Раджу тобі сповістити його про мене.
Я запізніло всміхнувся, стараючись пом’якшити гостроту свого тону.
– Король має дуже мало енергії. Я намагаюся прослідкувати, щоб він витрачав її лише там, де це потрібно.
Він