Королівський убивця. Assassin. Робин ХоббЧитать онлайн книгу.
кухарі та челядники! Поставте всі столи у Великій залі та наготуйте погребову учту. А в Меншій залі поставте воду, зілля й чисту одіж, аби ми могли приготувати тіла наших людей до спалення. А всі інші облиште свої звичні обов’язки. Наносіть дров і викладіть кострище. Повернувшись, спалимо наших полеглих і оплачемо їх.
Вона обвела присутніх поглядом, зазирнувши кожному в очі. Тоді щось у її обличчі застигло. Вона вихопила з-за пояса меч і здійняла його вгору жестом присяги:
– А коли закінчимо тризну, готуватимемося до відомсти за них! Ті, що забрали наших людей, пізнають наш гнів!
Вона повільно опустила вістря, ховаючи меч у піхвах. Тоді її очі знову звернулися до нас:
– А тепер їдьмо, мій народе!
Мені мурашки пішли по тілу. Чоловіки й жінки довкола мене сідали на коней, загін формувався і вирушав. Біля візка Кеттрікен бездоганно вчасно з’явився Барріч, ведучи Легконогу, що вже була осідлана й чекала на свою вершницю. Я задумався, звідки він узяв чорно-червону упряж, барви туги й помсти. Чи вона так наказала, чи він просто знав? Кеттрікен ступила крок униз, просто на кінську спину, сіла в сідло, а Легконога стояла нерухомо, попри нову збрую. Королева здійняла вгору меч. Загін рушив за нею.
– Зупини її! – засичав позаду мене Регал, а я обернувся й побачив, що вони з Веріті стояли в мене за спиною, цілковито непомічені натовпом.
– Ні! – посмів я крикнути вголос. – Невже ви не відчуваєте? Не псуйте цього. Вона повернула їм втрачене. Я не знаю, що це, але цього нам довго й болісно бракувало.
– Це гордість, – сказав Веріті, а його глибокий голос гримів. – Те, чого нам усім бракувало, а передусім мені. Це їде королева, – продовжив він із ноткою здивування. Чи була це ще й тінь заздрості?
Він повільно повернувся й рушив у бік Твердині. За нами наростав гамір, це люди поспішали виконати те, що вона їм наказала. Я йшов слідом за Веріті, майже приголомшений тим, свідком чого став. Регал проштовхнувся повз мене, щоб випередити Веріті й стати перед ним віч-на-віч. Він тремтів від обурення. Мій принц зупинився.
– Як ти міг їй це дозволити? Не маєш жодної влади над цією жінкою? Вона виставила нас на посміховисько! Хто вона така, щоб віддавати накази й відсилати збройну варту із замку? Хто вона така, щоб так зверхньо наказувати? – Голос Регала ламався від люті.
– Моя дружина, – спокійно промовив Веріті. – А твоя королева-в-очікуванні. Та, що ти її вибрав. Батько запевняв мене, що ти вибереш жінку, гідну бути королевою. Схоже, ти вибрав краще, ніж сподівався.
– Твоя дружина? Твоя погибель, телепню! Вона підриває твою владу, перерізає тобі горло уві сні! Відібрала собі їхню прихильність, творячи власне ім’я! Невже ти цього не бачиш, недоумку? Може, ти вдовольнишся тим, що гірська лисиця вкраде корону, але я – ні!
Я квапливо обернувся і схилився, щоб перешнурувати свого черевика, тож не міг бути свідком того, як принц Веріті вдарив Регала. Я почув щось схоже на ляпас і короткий крик злості. Коли я