Подорожі Лікаря Дуліттлa. На острові. Хью ЛофтингЧитать онлайн книгу.
два дні після цього в нас усе вже було готове для відправки.
Джип так просився, щоб і його взяли в цю подорож, що Лікар зрештою здався й дозволив йому їхати. Полінезія й Чі-Чі були єдиними з решти тварин, які вирушали з нами. Чап-Чап було доручено доглядати за будинком і за всією звірячою родиною, що залишалася вдома.
Звісно, як це завжди буває, в останній момент ми позгадували купу речей, які ще треба взяти з собою, так що коли ми нарешті замкнули ворота й пішли вниз по сходах до дороги, то всі були навантажені цілими оберемками різних пакунків. На пів дорозі до річки Лікар раптом пригадав, що залишив кипіти на вогні каструлю в кухні. На щастя, ми побачили в повітрі чорного дрозда, в якого було гніздо в нашому саду, і Лікар попросив його полетіти назад, замість нас, і попередити Чап-Чап.
Унизу на набережній річки ми побачили великий натовп, який чекав, щоб провести нас.
Біля самого трапу стояли мої мама і тато. Я надіявся, що вони не стануть улаштовувати сцен, або заливатися сльозами, чи ще щось таке. Проте слід сказати, що поводили вони себе досить добре – як на батьків. Мама нагадала щось на зразок того, щоб я стежив, щоб ноги не промокали, а батько тільки посміхався кривою посмішкою, поплескав мене по спині і побажав удачі. Прощання страшенно неприємна штука, і я був радий, коли воно закінчилося і ми піднялися на корабель.
Нас трохи здивувало те, що ми не побачили в натовпі Меттью Маґґа. Ми були упевнені, що він прийде, і Лікар мав намір дати кілька додаткових інструкцій щодо корму для тварин, яких ми залишили в будинку.
Нарешті після тривалого тягання й волочіння ми підняли якір й відв’язали безліч швартувальних канатів. І тоді «Кроншнеп» почав потихеньку рухатися вниз по річці разом із відпливом, а люди на набережному мурі гукали нам і махали хусточками.
Ми буцнули одне чи два інших судна, поки вибралися на головну течію, а на одному крутому повороті річного русла застрягли на кілька хвилин на грязевій мілині. І хоча люди на березі, схоже, були дуже стривожені через ці пригоди, Лікар не виказував ні найменшого занепокоєння.
– Такі дрібні неприємності трапляються і під час найретельніше організованих подорожей, – заявив він, перехилившись через борт і виловлюючи свої черевики, які загрузли в грязюці, коли ми зіштовхували корабель з мілини. – Керувати вітрильником набагато простіше, коли ти вже вийшов у відкрите море. Там немає так багато дурацьких штук, об які можна буцнутися.
Вихід у відкрите море, коли ми нарешті проминули невеличкий маяк в усті річки й виявилося, що з суходолом нас ніщо більше не пов’язує, став для мене справді великим і прекрасним відчуттям. Усе було таким новим й інакшим: тільки небо над тобою та море внизу. Цей корабель, який мав стати нашим будинком і нашою вулицею, нашою домівкою і нашим садом на так багато майбутніх днів, здавався таким маленьким серед цих безкраїх вод, та водночас таким затишним, надійним і безпечним.
Я роззирнувся навколо і зробив глибокий вдих. Лікар був за штурвалом і вів корабель, який тепер приємно поринав і