Професор Вільчур. Тадеуш Доленга-МостовичЧитать онлайн книгу.
там, що дасться тобі те, про що просиш. Наприклад, попросиш пряник з мигдалем, а отримуєш жовту лихоманку з ускладненнями. Просиш натхнення, а приносять яєчню із чотирьох яєць на салі. Boîte à surprises[37]. Чаша омани долі. Suprise-party [38]з Провидінням. Отже, про що йдеться, mia bella[39]?
– Я б хотіла попросити пана професора до телефону, – сказала перестрашена Люція.
– Нездійсненно, – безапеляційно сказав хрипкий голос. – Неможливо з трьох причин. Primo, професор не у Варшаві. Secundo, не далі, як годину тому я зумів переконати його і він признав мою рацію, що розмови з жінками – марна трата часу. А tertio, навіть якби він зараз був у Варшаві і якби він хотів втратити чверть години на розмову з тобою, він все одно б не міг цього зробити, бо лежить тут під одним зі столів, не виявляючи ані найменшого бажання повернути свідомість. Addio, signora[40], good-bye[41]. Vale et me ama[42]!
І сказаши це, він поклав слухавку.
Розділ VI
Секретар голови Тухвича доповів:
– Пан професор Вільчур сьогодні повернувся з відпустки і готовий прийняти вас навіть негайно. Він запитав, чи у вас все в порядку. Я сказав, що так.
Тухвич кивнув.
– Добре. Дякую. Прошу розпорядитися, щоб шофер під’їжджав.
За десять хвилин він вже був у клініці. Його тут же запросили до кабінету професора Вільчура, який підвівся, щоб привітати гостя.
– Я приймаю вас як гостя чи як пацієнта, або як шефа? – запитав він з посмішкою.
Голова Тухвич тепло і довго тиснув професорові руку.
– Слава Богу, на здоров’я не скаржусь. З паном професором я б хотів трохи поговорити про справи.
– До ваших послуг, – кивнув Вільчур, вказуючи гостеві на фотель.
Тухвич зручно розсівся і, набиваючи люльку, сказав:
– Ви дуже коротко відпочивали, дорогий професоре. Виглядаєте, зроблю вам єврейський комплімент, не особливо.
Дійсно, відпустка не сприяла покращенню стану здоров’я Вільчура, і це було видно по ньому.
– Робота – це моя стихія, – сказав він серйозно. – Ніщо так не втомлює, як бездіяльність.
– Я дещо знаю про це, – зізнався Тухвич. – Це переходить у плоть і кров. Це стає залежністю, небезпечною залежністю. Я знайомий із цим. Здається, ми з вами одного віку, а я й досі не маю бажання кинути роботу, хоч і здогадуюсь, що, як і в мене, так і у вас, пане професоре, молодші й амбітні хотіли б зіштовхнути керівника, щоб зайняти його місце.
Професор Вільчур нахмурив брови. Насправді, він з самого початку був підготовлений до такої теми розмови.
– Я передбачав, – сказав він, – що інтриги проти мене дотягнуться до вас у вигляді пліток або розумних пропозицій.
Голова скрушно похитав головою.
– Ні, пане професоре. Вони дійшли більш безпосереднім способом. Просто я отримав доповідну записку, підписану кількома лікарями з нашої клініки, записку, про яку я просто й відверто хотів з вами поговорити. Будь ласка,
Шкатулка з несподіванкою (
Вечірка з сюрпризом
Моя красуне
Прощавайте, сеньоро (
До побачення
Будь здорова і люби мене