Кинджал проти шаблі. Тимур ЛитовченкоЧитать онлайн книгу.
грудей якої стирчала довга стріла! Жаліслива Олександра зойкнула, схопила її за плечі, відтягла назад у будинок. Втім, занадто пізно: сусідська дівчина вже не дихала.
– Тіточко Марто!.. – зі слабкою надією в голосі звернулася Олександра до знахарки.
– Я тут безсила, – зітхнула та.
– Але ж ми з Любашею майже однолітки!..
– Їй уже нічим не допоможеш, а тобі от про кого думати потрібно! – нагадала Марта, потрясаючи в повітрі кошиком із немовлям. – А тому, племінничко, давай-но звідси назад…
– Куди це назад?! – здивувалася Олександра.
– Та не на двір же! Там татарва, тож мерщій назад у будинок і через віконце…
Зненацька вогненний відблиск зметнувся прямо перед розкритими дверима, потім нагорі щось затріщало, потягнуло димом.
– Дах підпалили, кляті нехристі! – простогнала знахарка. – Ну, Олександрунько, коли не хочеш тут заживо згоріти, а бажаєш дитинча своє врятувати та чоловіка коханого дочекатися – тоді геть звідси! Хутко!..
Не барячись більше ані секунди, жінки кинулися до тильної сторони будинку, розчахнули вікно, вискочили через нього на засніжений город, перетнули його й метнулися на темну вуличку, що вела до храму… От уже й церква Святого Духа зовсім поруч, як раптом перед ними виросли дві чоловічі фігури: широкоплечі присадкуваті силуети, лисячі шапки на очі насунуті…
– Тіточко, тримайтеся позаду! – прошипіла Олександра, затуляючи собою знахарку. Попівна розуміла одне: за спиною – найдорожчі для неї люди, перед нею – люті вороги…
Далі все відбулося в лічені секунди. Татарин, що стояв ближче, кинувся на нібито беззахисних жінок, але одразу лантухом звалився на сніг, судомно хапаючись за перерізану горлянку.
– А-а-а?! – скрикнув його товариш чи то від несподіванки, чи від переляку. Олександра кинулась до нього, зробила різкий випад, як навчав Іван… і от уже другий татарин, моторошно завиваючи, корчився біля її ніг з розпатраним черевом, намагаючись утримати кишки, що лізли назовні.
– Олександру-у-унько-о-о!.. – видихнула вкрай здивована Марта. Немовби відчувши небезпеку, немовля у кошику завовтузилося й запхинькало.
– Хутчіш, хутчіш! – попівна рішуче підштовхнула тіточку вперед, до темної громади церкви Святого Духа. Марта дісталася жаданої мети першою, потягнула за величезне мідне кільце… але двері й не подумали піддаватися! Як це ставалося дедалі частіше, Гаврило замкнувся у храмі, щоб в обіймах із сулією сивухи провести «цілонічну молитву за спокуту своїх і чужих гріхів» – амінь!.. Міцно обійнявши кошик з дитинчам лівою рукою, правою знахарка заходилася калатати у двері щосили, несамовито волаючи:
– Відчиняй, іроде! Відчиняй, мерзотнику!! Тут лихо сталося, а він!..
Олександра спочатку теж приєдналася до тіточки, але потім відступила подалі й пильно вдивилася у темряву. Їй здалося, що не о-о-он там далеко, а зовсім поблизу, навіть десь поруч у пітьмі причаїлася смертельна небезпека…
– Відчиняй, п’янице, щоб тобі незатишно було й на тім світі, і на цім!!! – басила знахарка.
За