Кинджал проти шаблі. Тимур ЛитовченкоЧитать онлайн книгу.
й повторив:
– Ех-х-х, запальний!..
– Кепсько, – підібгала губи тіточка Марта. – Нумо, то чого стоїмо?.. Ворушіться хутчіш! Несіть панича в будинок, а там подивимося, чим йому допомогти можна.
Четверо слуг зняли перев’яз із коней, узялися за краї й понесли непритомного проводиря в кухню попівського будинку. Швидко оглянувши тут пораненого, цілителька поцікавилася:
– Сподіваюся, стріл ви не чіпали… чи все-таки намагалися витягнути? – У голосі Марти прозвучала підозра.
– Не чіпали, тіточко, навіть оперення не обламали.
– Хвала Богові, що не чіпали! Тому й живий ще ваш панич дотепер, інакше б давно вже кров’ю зійшов…
– Тіточко, а ти можеш його вилікувати? – із потаємною надією запитав один з козаків.
– Поки не знаю, – Марта зробилася замисленою й зосередженою. – Зроблю все, що необхідно, тоді й відповім.
– А нам що робити?
– Ви або назад скачіть, або на нічліг залишайтеся. За панича не турбуйтеся, він у потрібні руки потрапив. Не заважайте тільки. А хочете поговорити, то господаря почекайте. Гаврило не вдома, він пішов треби виконувати…
– Треби?!
– Це подвір’я – настоятеля церкви Святого Духа панотця Гавриїла. Він ще звечора до помираючого відправився, тож сьогодні навряд чи додому повернеться…
Марта подумала, прикинула щось і додала:
– Так-так, не повернеться – адже заутреню служити вже зовсім незабаром! Отже, панотець Гавриїл, швидше за все, від помираючого прямо в церкву піде, а вже потім додому навідається, якщо ніяких інших справ попутно не виникне. Так що або чекайте, або поїжджайте.
– А можна біля панича залишитися? Може, наша допомога знадобиться?
– Допомога?..
Цілителька оглянула козаків недовірливим поглядом, потім зненацька кивнула на племінницю й рішуче заявила:
– Не заважайте краще, а допомогти мені й Сашунька зможе, вона краще за вас із цим упорається!
– Ой, звісно, впораюся! – вигукнула Олександра, дуже зрадівши такій честі, до того ж виявленій привселюдно.
Марта пильно оглянула козаків і запитала:
– А чи є серед вас поранені?
– Є, як не бути! Але ми потерпимо. Не звикати! Ви нам тільки хазяїна на ноги поставте, а інше не важливо.
– Ну, що ж… – І знахарка знову звернулася до племінниці: – Олександрунько, біжи до Кагирличихи й попроси сулійку перваку – він у баби найміцніший. Та хутко, хутко!
Двічі просити Олександру не довелося. Доки вона бігала до сусідки за перваком, Марта роздягнула юнака й уважно оглянула поранення. Панич при цьому стогнав, але не отямився.
«Що ж, може, воно й на краще…» – подумала знахарка.
Стріла, що поцілила в бік, пройшла навиліт і не зачепила життєво важливих органів, тому рана виявилася безпечною. Цілителька акуратно переломила й витягла стрілу, обмила рану густим трав’яним відваром, наклала пов’язку. До весілля загоїться…
Зате плече стривожило Марту не на жарт: стріла пробила кольчугу й увійшла глибоко в тіло, міцно засівши там. Марта взяла витягнуту