Никифор Дровняк. Ростислав КоломиецЧитать онлайн книгу.
кріпиться своєю вірою, в церкві знаходить своє пристановище і життєву мудрість. Русини-лемки люблять свою віру, душею і тілом віддані своїй церкві й обрядові, будують та прикрашають церкви й охоче приносять свій труд Богові в жертву…» Додамо до цього, що лемки ніколи не були кріпаками й не знали панщини. Лемки ретельно розвивали мистецтво, матеріальну культуру. Побудували унікальні дерев’яні церкви, не подібні ані до гуцульських храмів, ані до буковинських православних церков, створили багату іконографію, збагатили український музичний фольклор. Неповторним є внесок лемків в українську і світову культуру – і явищами, і іменами. Але про це свого часу…
А ось як про лемків роздумують сучасники.
Маємо історичний погляд на лемків, він належить Петру Скрійці: «Завжди було так: епохи минали, а народи й далі існували та творили власну історію. З Лемківщиною сталося інакше: лемки проминули, після них зосталися лише сліди, але їхня історія триває і надалі…»
Маємо і, так би мовити, психологічний погляд на лемка. Український громадський діяч, письменник, лемко за походженням Юліан Тарнович у книзі «Ілюстрована історія Лемківщини», що вийшла у Львові 1936 року, пише: «Лемко до всього доброго здібний і що очі бачать, те руки роблять. Він підприємливий, хвацький та чесний. В біді рятують себе взаємно, поважають і шанують себе та свою окремість. Вдача лемка загартована, тверда, рішуча та статечно розважна… Він зрісся з горами, полюбив їх, як рідну матір, дорожить ними. Тут його світ».
Сучасний лемківський художник, який, до речі, малював портрет Никифора, Дмитро Стецько ніби доповнює портрет лемка: «Лемки – обдаровані люди. Гадаю, не раз пережитими за віки муками Господь так щедро обдарував нас. Лемки прагматичні до праці і пізнання. Їм властива впертість у досягненні мети. Лемко чужого не хоче і свого не дасть. Ось така наша сутність – цікава і добра».
З академіком НАН України, культурологом Іваном Дзюбою, з яким я співпрацював у Міністерстві культури України – він був міністром, я начальником управління мистецтв, ми говорили про загадкову Лемківщину у зв’язку з необхідністю державної підтримки Міжнародних фестивалів лемківської культури і організації виставок Никифора Дровняка. Зокрема, про те, що ця дивовижна земля дала світові не лише зразки багатющого фольклору, пісенного, дерев’яного різьбярства та оригінальної народної архітектури, але й гроно яскравих особистостей у церковно-богословській, науковій, громадській, мистецькій сфері. І все це вписується у творчість, як казав Іван Михайлович, «закоренілого у рідних Карпатах у свою Криницю Никифора Дровняка».
Автор роману «Никифор Дровняк із Криниці» Михайло Слабошпицький, роздумуючи про долю лемків в історичному аспекті, писав: «Викинуті з рідних земель, лемки могли б розчинитися, розгубитися по світах, зникнути без сліду, але вони зберегли себе і довели, що національність, тобто приналежність до народу – явище не лише територіальне, але й духовне. І хоч лемки живуть у Словаччині,