Жiнка його мрiї. Олесь УльяненкоЧитать онлайн книгу.
відчуваючи клітор, коли звична механіка почала зростатися із задоволенням, Лада зміюкою виповзла з-під нього, крутнула білими булками сідниць, що враз посиніли проти вікна, проти галогенного світла, що посипалося невідомо звідки. Він спіткнувся об щось тверде у її характері, що належало тільки їй, і це невідоме стиснуло його горлянку. Її світ перевернувся в його очах, зіниці захололи. Тут він шпарко, віддаючись забороненому ірраціональному, почав докопуватися, що це взагалі таке, а головне, чого йому чекати і яких неприємностей, бо так просто нічого не обходиться. Потім прийшла думка: чорт, а як усе це почалося? З чого воно народилося, оце гумове, зовсім непритаманне йому почуття. Що їх повело?
Ха, зараз він дивився на Ладу з не меншим запитанням, ніж на темну, холонучу від морозу річку, яка пропливла перед його очима. Вона сиділа перед ним, склавши свої гарні і міцні ноги по-турецькому, з відкритими пелюстками сороміцьких губ, по яких стікали її секреції. Він не кінчив, тому член стояв, червоний, налитий кров’ю, і хилитався, а її насмішкуваті очі спостерігали, проводили порух прутня туди й сюди. Він сковтнув терпку слину. Його частина, здавалося, лишилася у неї між ногами. Але щось більш головне, чого вона не сказала, сиділо в ній, гріло його, холодило і не відпускало, і хоча вона молодша від нього, він побачив у її очах безодню старості, як старий гріх, що ніколи не стирається, а піднімається частіше, новіше, тільки в більш вишуканих шатах – саме так він подумав, і більше, здається, вже не міг думати. Він трусонув головою, так, наче випірнаючи на поверхню сьогоднішнього вечора, чекаючи, що вона заговорить першою. Але Лада мовчала, тільки проти вікна згори синіми, майже гумовими кулями світилися її груди.
– Ти це мені хотіла показати?
– Ти такий нездогадливий чи просто ханжа? – вона встала, натягнула джинси одним рвучким рухом, ляснула його по голому заду.
Зараз вони йшли разом; вона йшла трохи попереду, похитуючи станом, дещо, видно, втомлена, він позаду: за вікном, довгим і вузьким, майже на всю конюшню, один за одним зміями виповзали ліхтарі, кошлаті від морозу і з хвостами, наче у бенгальських вогнів, густа меляса річки липким язиком лизала круглий іграшковий місяць. Жеребець бив копитом і гнав густе сперте повітря. Запах жовчі, сперми, тліну і земного перегною попер у його горлянку. Він видихнув, звично складаючи все в одну картинку, намагаючись переконати, що вона взагалі не хотіла сказати того, про що він сам подумав. Але чесно кажучи, саме зараз він чітко зрозумів, без чиєїсь сторонньої допомоги, без того невидимого, що нацьковував і продовжував цькувати його думку, гнав її від мошонки і до маківки черепа, куди припливали несвоєчасні й непотрібні думки, він усвідомив, що почувається легко і нічим не зобов’язаний. Напевне, так треба завжди відчувати себе, коли отримуєш від жінки справжній подарунок, а не якусь цяцьку-бряцкалку.
– Ти справді так думаєш? – поставив обережно він запитання, вірніше, кинув у тиху заводь її жіночих думок.
– Напевне.