Біблія саморозвитку. Ілюстроване видання. Джеймс АлленЧитать онлайн книгу.
з'явилися певні улюблені записи. Якось він програвав одну платівку знову і знову, майже дві години, затиснувши зубами край корпусу програвача. Ми не розуміли важливість цієї самостійно сформованої їм звички до тих пір, поки через деякий час не дізналися про так звану «касетну провідність» звуку.
Незабаром після того, як син забрав собі патефон, я виявив, що він міг чути мене досить чітко, коли я говорив, торкаючись губами його скроні. Це відкриття дало мені необхідні засоби, за допомогою яких я почав втілювати в життя своє палке бажання – допомогти моєму маленькому синові розвинути слух і мову. На той час він почав робити короткі уривчасті звуки, намагаючись вимовити певні слова. Перспектива була далеко не обнадійлива, але БАЖАННЯ, підкріплене ВІРОЮ, не знає слова «неможливо».
Переконавшись, що він розрізняє мій голос, я відразу ж почав вселяти своєму синові бажання чути та говорити. Незабаром я виявив, що йому подобаються казки на ніч, тому я почав вигадувати розповіді, які закликають його розвивати впевненість у собі, уяву та гостре бажання чути та бути нормальним.
Зокрема, була одна історія, яку я часто йому повторював, надаючи їй все нові відтінки та деталі. Метою цієї історії було навіяти йому думку про те, що його недуга була не недоліком, а навпаки цінним надбанням. Незважаючи на те, що філософія, дослідженням якої я тоді займався, стверджувала, що КОЖНА НЕВДАЧА НЕСЕ У СОБІ рівнозначну МОЖЛИВІСТЬ, я повинен вам зізнатися, що не мав ні найменшого уявлення, як таке нещастя як відсутність вух могло коли-небудь стати надбанням. Проте, я продовжив навіювати йому цю філософію у вигляді казок на ніч, сподіваючись, що прийде час, коли він знайде який-небудь спосіб використовувати своє, вибачте на слові, каліцтво для якоїсь корисної мети.
Розум прямо говорив мені, що у долі навряд чи знайдеться адекватна компенсація за відсутність вух і слуху. Але моє Бажання було підкріплене вірою, тому воно заглушало голос розуму і надихало мене не здаватися.
Коли я аналізую всі ці події у ретроспективі, я бачу, що у значній мірі саме віра сина в мене принесла такі вражаючі результати. Він вірив у все, що я йому говорив. Я навіяв йому ідею, що він має очевидну перевагу перед своїм старшим братом, і що ця перевага не раз допоможе йому у житті. Наприклад, вчителі у школі, бачачи, що у нього не було вух, проявляли до нього особливу увагу та ставилися з надзвичайною добротою. Його мати подбала про це, домовившись із вчителями, щоб ті приділяли йому додаткову увагу. Я також навіяв йому ідею, що коли він стане досить дорослим, щоб продавати газети (чим вже займався його старший брат), він отримає велику перевагу над братом, тому що люди будуть давати йому більше грошей за його газети, бачачи, як незважаючи на свою недугу, він так старанно працює.
Згодом ми помітили, що поступово слух нашого сина покращився. Більш того, він абсолютно не соромився своєї недуги. Коли йому було близько семи років, він вперше продемонстрував, що наші методи «навіювання» мали успіх. Протягом декількох місяців він дуже просив вийти