Олег Блохін. Олексій СільвестровЧитать онлайн книгу.
Паризької Богоматері, Тріумфальна арка, Лувр, Пантеон… Олег Володимирович згадував, що батьківський фотоапарат був у нього весь час напоготові та клацав усе підряд, але майже все – з вікна автобуса. Зупинок у Парижі не було, тому в першій поїздці красоти міста промайнули перед Олегом як у прекрасному сні – більше запам’ятались автобус, готель, стадіон, матчі.
1969 року із багатьох країн Європи до Круа з’їхались юнацькі команди, від назв яких аж дух перехоплювало: португальська «Бенфіка» (Лісабон), бельгійський «Андерлехт» (Брюссель), англійський «Ковентрі Сіті», іспанська «Барселона». Більшість ровесників юних динамівців із цих та інших зарубіжних команд уже тренувались у професійних клубах.
У Західній Європі спорт, і футбол зокрема, був професійним. Футболісти офіційно працювали у своєму клубі й отримували гроші за гру у футбол. При цьому, природно, вони мусили серйозно й невпинно підвищувати свою майстерність – од видовищності гри залежав їхній добробут.
У Радянському Союзі офіційно спорт був любительським. Радянська людина працювала на заводі або в конторі, навчалася в інституті, служила в Радянській армії або в міліції, а у вільний од роботи або навчання час ходила на тренування та їздила на змагання, виступаючи перед публікою безкоштовно. Звичайно, спорт високих досягнень у СРСР був фактично професійним – спортсмени тільки отримували заробітну плату «за основним місцем роботи», віддаючи фактично весь свій час заняттям спортом. Наприклад, спортивне товариство «Динамо» курирувало МВС, тому всі динамівці, в тому числі й Олег Блохін, офіційно вважалися співробітниками міліції, отримували чергові звання.
За спогадами Олега Володимировича, він жадібно дивився всі матчі, що проходили на маленькому акуратному стадіоні «Анрі Санер», який уміщував усього шість тисяч глядачів. Олега та його партнерів по команді більше за все хвилювало питання: хто сильніший – вони чи юні професіонали? Своєю манерою гри іноземні юніори в чомусь нагадували старших «профі», матчі яких Блохін бачив тоді тільки по телевізору.
Типовими представниками англійського футболу були хлопці з «Ковентрі Сіті». Такі ж, як у дорослих, навісні передачі у штрафний майданчик, ті ж швидкі прориви форвардів у розрахунку на ці передачі, та ж відмінна гра головою та прекрасна атлетична підготовка всієї команди. Добрий вигляд мав «Андерлехт». Високі хлопці, що прекрасно володіють багатьма технічними прийомами, ішли в атаку групами по п’ять-шість гравців, форвардам допомагали крайні захисники. Витончено й темпераментно грала «Барселона», потужно – «Бохум» із ФРН. Кияни, вірні своїй тактиці, грали за рахунок колективних дій і зайняли третє місце, пропустив вперед «Андерлехт» і «Барселону».
Олег Володимирович говорив потім, що основний висновок, який він зробив під час поєдинків на стадіоні «Анрі Санер» у Круа: радянські футболісти загалом не гірші за європейських професіоналів, хоча, звичайно, де в чому їм поступаються. Юні спортсмени, підготовлені