Етнографічні групи українців Карпат. Лемки. Коллектив авторовЧитать онлайн книгу.
карпатського хребта, зокрема верхньо-земплинських сіл. Тут надавалась перевага, за спостереженням словацького дослідника Я. Подолака, якраз ячменю, а тоді вівсові та іншим культурам, характерним для усієї етнічної території [5, с. 98].
Соціальна характеристика лемківського краю розкривається при зіставленні номенклатури вирощування культур у двох основних категоріях власності: домінікальній і рустикальній. Помітне переважання у домінікальних господарствах білих хлібів, незалежно у якій природно-кліматичній зоні вони знаходяться, засвідчує, які висококалорійні їм належали землі. 54,1 % зерна пшениці зібрано на панських ланах у с. Волхівка Ліської домінії, тоді як у селянських зібрано ледве 46 %. В іншому селі (Бортне Сяноцького циркулу), де переважав польський етнос, домінії намолотили 68,6 % зерна пшениці, тоді як селяни задовольнялись перевагою збору чорних хлібів: жита та вівса – 72 % [10, арк. 90–91, 96–99].
Надто строкато виглядав розподіл земель на Лемківщині у кінці XIX ст., що зумовлювалось існуванням старих пережиткових форм і нових підприємницько-капіталістичних, внаслідок чого відбувалось значне переміщення землі з рук у руки і дальше обезземелення гірського селянства.
Соціальна нерівність у лемківськім краї не позначилась на протіканні агротехнічного процесу вирощування хліборобських культур у господарствах різної категорії власності, головними засадами для чого були: спільна традиційна основа аграрної культури, побутування одних і тих же хліборобських знарядь.
Вираженням загальної культури рільництва може служити культура користування землею, збереження і підтримання її родючості. Здебільшого ці функції відображаються у системі рільництва як важливої стадії агротехнічного процесу.
Важливою системою рільництва в господарствах лемківських селян у XIX ст. було багатопілля (4—6-трипілля) з невизначеною системою чистих парів, яке інколи могло переходити в сівозміну з п’яти- чи шестирічним ротаційним періодом. Вважається, що лемки у переважній більшості користувалися у XIX – на початку XX ст. класичним трипіллям, коли поле було поділене на три частини – для висіву озимих, ярових культур і для перелогу. Значні засади у забезпеченні селянської родини продуктами харчування, кормом для худоби і пасовищем зберігало традиційне карпатське двопілля, яке звалось на Лемківщині, як і на Бойківщині, толоко-царинною системою. Побутувала ще вирубно-вогнева система хліборобства у своєму традиційно-класичному варіанті, з такою її функцією, як розчищення лісових площ для орного поля. Зустрічалась ще одна з повним технологічним циклом система хліборобства вирубно-вогневого господарства – вирубно-польова. Очевидно, що в давнину горяни у долинах біля рік користувались і перелоговою системою, трансформованою з Передкарпаття чи зони лісостепу. У гірському рельєфі ця система не могла довго існувати, бо важко добута з-під лісу і окультурена ділянка землі вводилась у польовий масив постійного вжиткування.
Введення у XIX ст. картоплі як