Іван Мазепа – людина, політик, легенда. Денис ЖуравльовЧитать онлайн книгу.
сил у тогочасному світі. Як зазначає знаменитий англійський філософ історії Арнольд Тойнбі, «після безуспішної облоги Відня почався безповоротний відплив османської хвилі… До поразки в 1683 році османи у своїх зносинах із західними державами завжди могли розраховувати на просте застосування сили. Тепер їм треба було домовлятися за столом переговорів із державами, яким вони більше не могли завдати поразки на полі битви». Туреччина в другій половині XVII століття ще могла певний час чинити спротив своїм численним ворогам завдяки надзвичайному напруженню сил (зокрема завдяки реформам, проведеним великими візирями з талановитої династії Кепрюлю, останнього з яких, Кара-Мустафу, було страчено султаном за поразку під Віднем). Проте вона вже безповоротно вступала на той шлях, що врешті-решт приведе її до становища «хворої людини Європи» наприкінці XVIII століття.
Арнольд Тойнбі
Залишалася друга можлива українська лінія зовнішньої політики – союз із Росією (і Польщею) з метою відвоювання Півдня. Але це було рівноцінне відмові від Правобережжя. Крім того, васальне становище Гетьманщини відносно Росії означало на практиці те, що війна вестиметься великою мірою за рахунок першої, яка стане тилом діючої армії (з усіма наслідками), а результатом, у разі успіху, стане, зокрема, значне посилення позицій Росії у Причорномор’ї (що, врешті, і сталося наприкінці XVIII століття). Недарма такий розвиток подій турбував запорожців (у зв’язку з побудовою росіянами у 80-х роках XVII століття Новобогородицької та Кам’янозатонської фортець).
Кара-Мустафa
Є підстави твердити, що гетьман Мазепа з самого початку свого правління усвідомлював усі плюси і мінуси подібної концепції (про це свідчать його роздуми про долю України у вищезгаданій «Думі», див. розділ 1). Але на той час Україні вже не вистачало лише власних сил, і гетьман Мазепа, вважаючи російську зверхність за найменше лихо для своєї країни, вирішив іти у руслі російської політики – принаймні поки союз із Росією хоч чимось корисний для Гетьманщини. За влучним висловом О. Оглобліна: «Мазепа не був у засаді ні москвофілом, ні ворогом Москви… Він проводив двоторову політику… доки це було можливо. Такою була реальна дійсність, що він її одержав у спадщину від своїх попередників».
Новобогородицька фортеця. Кінець XVII – початок XVIII ст.
Реконструкція Олександра Харлана
Лише беручи до уваги усе вищезгадане, слід розглядати зовнішньополітичну діяльність Івана Мазепи до початку Північної війни. Особливо це стосується політики відносно сюзерена Гетьманщини – Російської держави. Є підстави твердити, що основною метою «російського вектора» політики Мазепи було все ж досягти якомога меншого втручання царської влади в українські справи (тобто зробити можливим проведення власного внутрішньополітичного курсу), а також використати зовнішній чинник для приборкання схильної до інтриг частини