Будинок Мрії Енн. Люси Мод МонтгомериЧитать онлайн книгу.
пішла вслід за пані доктор Дейв й оглянула її ясним, вдячним поглядом. Їй дуже подобався вигляд її нового дому. У ньому, здавалося, була атмосфера Зелених Дахів і старих традицій.
– Думаю, пані Елізабет Рассел могла б стати моєю «спорідненою душею», – тихенько сказала вона, коли опинилися наодинці у своїй кімнаті.
У кімнаті було два вікна; слухове вікно виходило на гавань, дюни й маяк Чотирьох Вітрів.
«На піну морську виходить вікно
В казковому краї, забутім давно», —
м’яким голосом процитувала Енн. Інше вікно відкривалося на долину, забарвлену в кольори жнив, через яку протікав струмок. За півмилі від струмка виднівся єдиний будинок на горизонті – стара сіра хата, оточена велетенськими вербами, крізь які визирали його вікна, як сором’язливі очі, які чогось шукають у темряві. Енн було цікаво, хто там живе; вони були б її найближчими сусідами, тому вона сподівалася, що вони виявляться гарними людьми. Нараз вона згадала про вродливу дівчину з білими гусьми.
«Гілберт думає, вона не місцева», – міркувала Енн, «але в мене таке відчуття, що місцева. Щось у ній було, що робило її частиною моря, неба й гавані. Чотири Вітри в неї в крові».
Коли Енн спустилася вниз, Гілберт стояв перед каміном і розмовляв з якимсь незнайомцем. Обоє повернулися, коли зайшла Енн.
– Енн, це Капітан Бойд. Капітане Бойд, моя дружина.
Це вперше Гілберт сказав «моя дружина» комусь, окрім Енн, і він мало не запишався. Старий капітан простягнув Енн м’язисту руку; вони всміхнулися одне одному й тієї ж миті стали друзями. Споріднені души впізнали одна одну.
– Щиро радий з вами познайомитися, пані Блайт; і сподіваюся, ви будете така ж щаслива, як і перша наречена, яка тут жила. Нічого кращого я вам не можу побажати. Але ваш чоловік представив мене трохи неправильно. Всі мене називають «Капітан Джим», і ви теж зрештою будете, то чому б з цього й не почати. Ну, ви красуня-наречена, пані Блайт. Дивлюся на вас, і здається, що я сам щойно одружився.
Всі засміялися, а пані доктор Дейв запросила Капітана Джима залишитися з ними на вечерю.
– Дуже дякую. Я й не проти, пані докторова. Я зазвичай їм сам вдома, у компанії хіба відображення моєї старої фізіономії в дзеркалі навпроти. Нечасто мені випадає нагода сісти за стіл з двома такими гарними, милими леді.
На папері компліменти Капітана Джима можуть виглядати дуже простими, але він робив їй з такою витонченою повагою в голосі й погляді, що жінка, яка ставала їх предметом, почувалася королевою, якій по королівському віддають належне.
Капітан Джим був простим, але великодушним старим чоловіком, з вічною молодістю в очах і в серці. Він був високої статури, вайлуватий, трохи сутулий, і все ж складав враження великої сили й витривалості; гладенько поголене обличчя було бронзове від засмаги й усе в зморшках; густа грива сталево-сивого волосся падала на плечі, і пара дивовижно синіх, глибоко посаджених очей, які то пускали бісики, то витали в мріях, а часом дивилися в бік моря з виразом