Веселкова Долина. Люси Мод МонтгомериЧитать онлайн книгу.
«старим домом Бейлі». У ньому вже багато років ніхто не жив, але поросла травою кам’яна огорожа досі оточувала старий сад біля дому, де інглсайдські діти могли відшукати фіалки, ромашки й червневі лілії, котрі все ще цвіли у визначену на те пору. Здебільшого ж сад заріс кмином, що гойдався й пінився в місячному сяйві літнього вечора, наче сріблясте море.
На південь лежав ставок, а за ним безмежний простір губився серед багряних лісів – увесь, окрім високого пагорба, на якому самотньо притулився старенький сірий будиночок, що дивився вниз на долину й гавань. Хоч Веселкова Долина й була неподалік від селища, та в ній панував дух якоїсь дикої лісистості й усамітнення, який так полюбився інглсайдським дітям.
У долині було повно гарних і затишних улоговин, а найбільша з них була улюбленим прихистком дітлахів. Там вони й зібралися того вечора. В улоговині росли молоді смереки, а прямо по центру розкинулася маленька трав’яниста галявинка, що виходила на берег струмка. Понад струмком росла срібляста берізка – юне й неймовірно струнке деревце, якому Волтер дав ймення Біла Леді. На цій же галявині росли також Закохані Дерева – саме так Волтер назвав смереку й клен, які росли так близько одне до одного, що аж поспліталися гіллям. Джем повісив на них в’язку старих санних дзвіночків, які йому подарував гленський коваль, і кожен вітерець, що навідувався в улоговину, видобував з них чарівний подзвін.
– Як же чудово повернутися сюди! – вигукнула Нан. – Зрештою, в Ейвонлі немає місць настільки ж прекрасних, як Веселкова Долина!
Та зрештою і в Ейвонлі чимало місць їм також полюбилися. Візити до Зелених Дахів завжди були для них ніби свято. Тітонька Марілла була дуже добра до них, як і пані Рейчел Лінд, котра тепер на дозвіллі плела бавовняні ковдри, готуючись до дня, коли донькам Енн потрібен буде посаг. Тут також були їхні веселі друзі – діти «дядечка» Дейві й «тітоньки» Діани. Вони добре знали всі місця, які так любила їхня мати, коли була ще юною, – довгу Стежку Закоханих, яка рожевіла від цвіту шипшини у квітучу пору, завжди охайне подвір’я з усіма вербами й тополями, що росли довкола, Джерело Дріад, такий же світлий і чудовий, як колись, Озеро Сяйливих Вод і Плакуча Верба. Двійнята жили у старій кімнаті їхньої матері на піддашші, і тітонька Марілла заходила до них уночі, коли думала, що вони вже сплять, щоб помилуватися на них. Однак всі знали, що найбільше вона любить Джема.
Джем саме був зайнятий смаженням невеличкої форелі, яку щойно виловив в ставку. За піч у нього була купка червоних камінців, розкладених по колу, з розпаленим посередині вогнищем, а за кухонне приладдя йому правила стара, розплющена молотком бляшанка та виделка з одним зубцем. Однак так він уже приготував чимало чудових страв.
Лише Джем був дитиною Будинку Мрії. Усі решта народилися вже в Інглсайді. Він мав руде кучеряве волосся – точнісінько, як у матері, а ще материні щирі горіхові очі та витончений ніс і татові міцно стулені вуста, які, однак, часто розпливалися в усмішці. А ще ж він єдиний у родині мав достатньо