Обережно зі своїми бажаннями. Джеффри АрчерЧитать онлайн книгу.
початку, пані Кліфтон, – сказав Майлз, – ми не можемо розібратися, чому ваш син перетнув роздільну смугу, коли таким чином ризикував зіткнутися з зустрічним транспортним засобом.
– Можливо, машина мала якусь механічну несправність? – запропонував версію Гаррі.
– Такою була наша перша думка, – ствердно кивнув Майлз. – Але хоч автомобіль сильно пошкоджений, жодна з шин не луснула, привід керма також неушкоджений, що майже неможливо за такої дорожньо-транспортної пригоди.
– Це навряд чи є доказом скоєння злочину, – зауважив Гаррі.
– Ні, сер, – сказав Майлз, – і лише цього мені було б недостатньо, щоб просити коронера передати цю справу генеральному прокуророві. Але один свідок надав деякі достатньо тривожні докази.
– Що такого він сказав?
– Вона, – зазирнув Майлз у свій нотатник. – Пані Чалліс повідомила, що її наздогнав «ем-джі» з відкритим верхом, який намагався обігнати три вантажівки, які рухалися колоною по внутрішній смузі, але несподівано передня вантажівка переїхала на зовнішню смугу, хоча жодного іншого транспортного засобу попереду не було. Це означало, що водію «ем-джі» довелося раптово гальмувати. Третя вантажівка також перемістилася на зовнішню смугу, знову ж таки без видимих причин, тоді як середня вантажівка підтримувала сталу швидкість, не залишаючи «ем-джі» жодного шансу обігнати їх або переїхати на безпечну внутрішню смугу. Пані Чалліс запевняє, що три вантажівки тримали «ем-джі» в облозі упродовж значного відтинку часу, – правив далі детектив, – поки його водій ні сіло ні впало не перетнув роздільну смугу просто перед автівкою зустрічного руху.
– Чи вдалося допитати когось із трьох водіїв вантажівок? – запитала Емма.
– Ні. Ми не змогли знайти жодного з них, пані Кліфтон. Однак не думайте, що ми не намагалися це зробити.
– Але те, що ви кажете, просто немислиме, – сказав Гаррі. – Хто б забажав убити двох невинних хлопців?
– Я погодився б із вами, пане Кліфтон, якби ми не з’ясували, що Бруно Мартінес спершу не збирався супроводжувати вашого сина в дорозі до Кембриджа.
– Звідки ви могли про це дізнатися?
– Бо його подруга, панна Торнтон, добровільно повідомила нам, що планувала того дня сходити з Бруно в кіно, але зустріч довелося скасувати останньої миті, бо вона застудилася.
Головний інспектор вийняв із кишені авторучку, погортав сторінки свого нотатника і пильно поглянув на батьків Себастьяна, перш ніж запитати:
– Чи маєте причини вважати, що хтось, можливо, хотів би нашкодити вашому синові?
– Ні, – відповів Гаррі.
– Так, – сказала Емма.
– Просто переконайтеся, що роботу цього разу виконають! – майже лементував дон Педро Мартінес. – Це не така вже й важка справа, – додав він, падаючи у крісло. – Вчора вранці я зміг проникнути до лікарні без жодних перешкод, уночі це ж набагато простіше.
– Як накажете його знищити? – поцікавився Карл без жодних емоцій.
– Переріж йому горлянку, – наказав Мартінес. – Усе, що