Собака Баскервілів. Долина страху. Артур Конан ДойлЧитать онлайн книгу.
сказав Степлтон. – Для людини з моїм темпераментом така робота суха, нецікава, але що мене приваблювало в ній, так це тісна близькість із молоддю. Яке щастя передавати їм щось від себе самого, від своїх ідей, бачити, як у тебе на очах формуються юні таланти! Але доля обернулася проти нас. У школі спалахнула епідемія, троє хлопчиків померли. Нам так і не вдалося оговтатися після такого удару, значна частина мого капіталу була безповоротно втрачена. І все ж, якби не розлука з моїми любими хлопчиками, я радів би цій невдачі, бо для людини з моєю пристрастю до ботаніки та зоології тут непочатий край роботи, та й сестра моя – не менша любителька природи. Це зізнання, докторе Ватсон, ви накликали на свою голову самі: треба ж було вам спрямовувати з вікна такий сумний погляд на наші болота!
– Авжеж, не заперечую, мені справді здається, що жити тут нудно не стільки вам, скільки вашій сестрі.
– Ні, я не сумую, – швидко відповіла вона.
– Ми зайняті науковою роботою, у нас велика бібліотека та дуже цікаві сусіди. Доктор Мортімер – дуже начитаний чоловік у своїй царині. Нещасний сер Чарльз також був чудовим співрозмовником. Ми з ним були дуже близькі, й я навіть не можу вам передати, наскільки нам прикра ця втрата. А що ви скажете, якщо я навідаю сьогодні сера Генрі? Це йому не завадить?
– Упевнений, що він буде дуже радий познайомитися з вами.
– Тоді будьте ласкаві попередити його. Може, нам вдасться допомогти йому на той час, поки він ще не освоївся на новому місці… А тепер, докторе Ватсон, давайте підіймімося нагору, я покажу вам свою колекцію лускокрилих. Спробую припустити, що повнішої колекції ви не знайдете в цій частині Англії. А коли ми закінчимо, на той час і сніданок підоспіє.
Але я поспішав до свого підопічного, сера Генрі. Сум боліт, загибель нещасного поні, загадкове виття, що якось в’язалося з похмурою легендою, яка існувала в родині Баскервілів, – все це налаштувало мене на невеселий лад. А до цього більш-менш невиразного враження додалися ще й абсолютно недвозначні слова панни Степлтон, які були сказані з такою силою переконання, що мені не доводилося сумніватися в серйозності та глибині причин, що їх викликали. Я відмовився від наполегливих запрошень до сніданку та подався додому тією ж самою стежкою.
Але, крім цього моріжка, тут був, вочевидь, й інший, коротший шлях, бо не встиг я вийти на дорогу, як побачив перед собою панну Степлтон. Рум’янець, що пашів у неї на щоках, надавав їй ще більшої краси. Жінка сиділа на придорожньому камені, важко дихаючи та притискаючи руку до грудей.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.