Нові пригоди славетної п’ятірки. Энид БлайтонЧитать онлайн книгу.
здивувався Роланд. – Гадав, що інші – дівчата, про третього хлопця я не знав.
– Джорджа – дівчинка, а не хлопець Джордж, – сказав сміючись Дік. – Її справжнє ім’я – Джорджина.
– Теж дуже гарне ім’я, – зауважив пан Роланд.
– Джорджа так не вважає, – заперечив Джуліан. – Вона не відгукується на ім’я Джорджина. Краще називати її Джорджа, сер!
– Справді? – сказав пан Роланд прохолодним тоном. Джуліан зиркнув на нього.
«Не такий вже він і милий, яким здається», – подумав хлопчина.
– І Тім з ними, – сказав Дік.
– О! А Тім – хлопець чи дівчина? – обережно поцікавився пан Роланд.
– Це собака, сер! – усміхнувся Дік.
Пан Роланд, здавалося, спантеличився.
– Собака? – перепитав він. – Я не знав, що в домі є собака. Ваш дядько мені нічого про собаку не казав.
– Ви не любите собак, сер? – здивувався Джуліан.
– Не люблю! – відрубав пан Роланд. – Втім, сподіваюсь, що він мені не докучатиме. Привіт, привіт – ось і маленькі дівчата. Добридень!
Джорджі не дуже сподобалося, що її назвали маленькою дівчинкою. По-перше, вона терпіти не могла, коли з нею розмовляли як з маленькою, а по-друге, їй завжди хотілося бути хлопцем. Вона мовчки подала панові Роланду руку. Енн йому всміхнулася, і пан Роланд відзначив собі, що вона набагато симпатичніша за іншу дівчинку.
– Тіме! Привітайся з паном Роландом, – наказав Джуліан собаці. Це був один з кращих номерів Тіма. Він умів дуже чемно подавати праву лапу. Пан Роланд поглянув на великого пса, а Тім і собі поглянув на нього.
Потім дуже повільно і демонстративно повернувся до пана Роланда спиною і скочив у бідарку. Зазвичай, коли йому наказували, він одразу ж подавав лапу, й тому діти дивилися на нього зі здивуванням.
– Тімоті! Що на тебе найшло? – вигукнув Дік. Тім опустив вуха і не рушив з місця.
– Ви йому не подобаєтеся, – сказала Джорджа, дивлячись в очі панові Роланду. – Це дуже дивно. Зазвичай він любить людей. Втім, можливо, ви не любите собак?
– Між іншим – так, не люблю, – визнав пан Роланд. – У дитинстві мене сильно покусав собака, і відтоді я ніколи не відчував до собак прихильності. Але гадаю, що з часом Тім звикне до мене.
Усі посідали до бідарки. Було тіснувато. Тімоті позирав на кісточки пана Роланда з таким виглядом, ніби залюбки кусьнув би їх. Енн розсміялася.
– Тім поводиться дивно, – сказала вона. – Вам пощастило, пане Роланд, що ви не його навчатимете! – Вона посміхнулася репетиторові, й той посміхнувся у відповідь, оголивши дуже білі зуби. Очі у нього були такі ж яскраво-блакитні, як у Джорджі.
Енн він сподобався. Дорогою він жартував з хлопцями, і вони почали думати, що насправді дядько Квентін зробив непоганий вибір.
Лишень Джорджа мовчала. Вона відчувала, що учитель неприязно ставиться до Тімоті, а Джорджі не міг подобатися той, хто не переймався симпатією до Тімоті з першого погляду. Їй також здалося дуже дивним, що Тім не дав лапу вихователю. «Він розумний пес, – міркувала вона. – І знає, що панові