Бот. Максим КидрукЧитать онлайн книгу.
тисяч за тиждень роботи, Тимуре, – Штаєр-ман більше не дивився на директора. – Плюс двадцять тисяч преміальних після завершення, звісно, якщо ти здужаєш вирішити проблему, – відчеканив чилієць, а тоді додав: – Я маю на увазі доларів.
Голомозий директор закашлявся. Ледь язика не проковтнув. Тимур був шокований не менше. Озвучена сума сягала рівня зарплат топ-менеджерів у «Microsoft» чи «Google».
– І скільки тижнів? – майже не дихаючи, вимовив хлопець.
– Вісім. Можливо, трохи більше… Десять. – Оскар виклав на стіл якісь папери: – Ось тут контракт. Там усе розписано. І віза чекає на тебе. Потрібен лише твій паспорт.
Тимур більше не вагався.
– На жаль, мушу вам відмовити… У мене весілля у вересні, – він повернув голову до начальника. – Я якраз на днях збирався просити у вас відпустку.
Дмитро Пузатий зітхнув з полегшенням. Чи не вперше він радів, коли його підлеглий відкараскувався від роботи.
– Вважай, ти її отримав.
Оскарові кутики губ вигнулися вгору, що, певно, мало означати посмішку; не міняючи тону, він відкарбував:
– Двадцять тисяч на тиждень. П’ятдесят тисяч – преміальні. Крім того, «NGF Lab» заплатить будь-яку суму для «TTP Technologies», щоби ви відпустили Тимура у відрядження.
Директор зі стратегічного розвитку та розробки ледь не випав зі стільця.
«Щонайменше сто шістдесят кусків, – мигцем порахував Тимур, – це ж нічогенька квартира у Києві! І за якихось два місяці…» То був запаморочливо ласий шматок.
– Я… м-м-м… я мушу переговорити з нареченою… – після тривалих роздумів усе ще сконфужено пробубнів хлопець.
– Чекатиму відповідь до завтрашнього ранку. Не пізніше.
– Так швидко…
– У мене немає вибору.
– Окей. Але навіть якщо я погоджусь, – зважуючи кожне слово, сказав Тимур, – ви мусите розуміти, що привести код до ладу буде складно.
– Чому? – спитав Штаєрман, а Тимур подумав, що гість не має аніякого стосунку до програмування.
– Ви сказали, що наші боти поводяться не зовсім так, як вам хотілося б.
– Правильно.
– Для того, щоб це визначити, ви мусили скомпілювати мій код і запустити його на виконання.
Оскар кивнув.
– Ви не могли скомпілювати код, не вставивши його у тіло основної програми, – розвивав думку хлопець. – Я писав лише розрізнені шматки, причому не DLL-бібліотеки,[25] а окремі класи та процедури. Це значить, створений код потрібно було доопрацьовувати… ну, підганяти під основний ігровий модуль.
– Авжеж. З цим упорались наші програмісти. І в чому справа?
– Мені доведеться розбиратися в їхніх виправленнях, потім шпортатися у вашому коді і дивитися, як він співвідноситься з моїм. Справа в тому, що рішення вашої проблеми може й не існувати… не існувати взагалі.
Лице чилійця і далі лишалося інертним, проте пальці правої руки нервово теребили запонку на лівому рукаві.
– Рішення існує, – заявив Штаєрман. – Особисто я не
DLL (