Фауст. Иоганн Вольфганг фон ГётеЧитать онлайн книгу.
мною!
Стільця сюди, бо на ногах не встою!
Ф р о ш
Що трапилось – ніяк не розберем.
З і б е л ь
А де ж той ланець? Ну, спіймаю,
То з рук не випущу живцем!
А л ь т м а є р
Я бачив сам – він сів на бочку скраю
І полетів з тим другим молодцем.
В ногах мов оливо, здається…
(Обертаючись до столу).
А може, там вино ще ллється?
З і б е л ь
Та це ж усе була мана!
Ф р о ш
А я хіба не пив вина?
Б р а н д е р
А як же ґрона ті на вітті?
А л ь т м а є р
От і кажіть, що див нема на світі!
На низенькому припічку кипить на вогні великий казан. Угору клубочиться пара, і в ній манячать різноманітні постаті. М а в п а сидить край казана, мішає в ньому і доглядає, щоб не перекипіло через край. М а в п і й із м а в п е н я т а м и сидять навколо, гріються. Стеля й стіни пообвішувані чудернацьким відьомським начинням.
Ф а у с т і М е ф і с т о ф е л ь.
Ф а у с т
Не по мені цей чар несамовитий;
Коли б то зміг мене уздоровити
Безглуздих нісенітниць спліт?
Привів мене до баби, до чаклунки…
Хіба ж її паскудні трунки
З плечей ізнімуть тридцять літ?
Оце твій лік мені на безголов'я!
Вогонь надії вже в мені потух.
Невже ж природа й благородний дух
Не здужають ніяк вернуть здоров'я?
М е ф і с т о ф е л ь
Розумно кажеш, далебі!
Тебе одмолодить є і природний засіб.
Та не про нас ця річ, вона тобі
Іще дикішою здалася б.
Ф а у с т
Я хочу знать.
М е ф і с т о ф е л ь
Та засіб не який —
Без ліків, чар і без оплати.
У поле йди собі мерщій
Та й ну копати чи сапати;
Замкни себе, і розум свій
Держи в обмеженому колі,
І їж хоч просто, та доволі;
Живи з скотом, як скот, і не погребуй сам
Ту ниву, де ти жнеш, порядно угноїти;
Оце найкращий спосіб нам
Хоч на сто літ помолодіти!
Ф а у с т
До того я не звик, і краще не чіпати
Мені ні сапи, ні лопати;
Не по мені вузьке життя.
М е ф і с т о ф е л ь
Що ж! Жди відьомського пиття!
Ф а у с т
І знать яги я б не хотів!
Хіба ж ти сам не звариш зілля?
М е ф і с т о ф е л ь
На те нема мені дозвілля,
Скорій змощу я тисячу мостів[46].
Тут треба, крім знання і вміння,
Диявольського ще терпіння.
Тут звільна діє дух не рік, не два,
Поки як слід те вариво вшумує;
Яких приправ не потребує
Він для чаклунського питва!
Хоч чорт навчив його варити,
А сам
Сцену написано 1788 р. в Римі. Відьмина кухня зображена за відомими в той час картинами Брейгеля, Теньє та Герра. Згідно з віруваннями середніх віків, чорні коти та мавпи були невід’ємними атрибутами відьом.