Фауст. Иоганн Вольфганг фон ГётеЧитать онлайн книгу.
ні, він був такий удячний вам.
«Коли од Мальти, каже, я одплив,
Молився ревно я за жінку й діток;
І небеса послали нам пожиток —
У турка наш фреґат ґалеру захопив,
Ладовану султанськими скарбами.
Одвага високо в ціні —
Як паювали луп між нами, вояками,
Припала дещиця й мені[63]».
М а р т а
Оттак! То він, либонь, той скарб десь закопав?
М е ф і с т о ф е л ь
Гай-гай! Тепер шукайте вітра в полі!
В Неаполі, гуляючи на волі,
Він панночку гарнесеньку спіткав,
І щиро так вони удвох кохались,
Що аж по скін сліди на нім зостались[64].
М а р т а
Лайдак! Ледачеє ледащо!
І в злиднях він бахурував!
Рідних дітей обкрав нізащо!
М е ф і с т о ф е л ь
За те ж його й Господь скарав.
Я б, бувши вами, може, з рік
Додержував як слід жалóби,
А там уже когось знайшов би до вподоби.
М а р т а
Е, ні, таких, як перший чоловік,
По цілім світі треба пошукати —
Таке дурне й плохе було воно!
От тільки що любив, сердега, мандрувати,
Чужих жінок, чуже вино
Та в розпрокляті кості грати.
М е ф і с т о ф е л ь
Ну, ну, це не такі вже вади!
Бо, може, й вам він попускав
З таких робити дещо справ.
Коли б мені такі умови —
Каблучки я змінять готовий.
М а р т а
Та що ви, пане! Пан жартує!
М е ф і с т о ф е л ь
(до себе)
Чи не пора звідціль тікать?
Ця й чорта може упіймать!
(До Марґарити).
А ваше серце що віщує?
М а р ґ а р и т а
Не розумію вас.
М е ф і с т о ф е л ь
(до себе)
Дитина!
(Вголос).
Прощайте!
М а р ґ а р и т а
Прощавайте!
М а р т а
Паночку, стривайте!
Я хтіла б посвідку дістать,
Коли, де й як мого сховали чоловіка.
Порядку зроду я прихильниця велика, —
В газетці б вість про смерть хотілось почитать.
М е ф і с т о ф е л ь
Що двоє свідків будь-яких посвідчать,
Папери те, як факт, увіковічать.
У мене ще і приятель є тут,
Ми можем разом піти у суд.
Що, привести?
М а р т а
Ой, приведіть!
М е ф і с т о ф е л ь
А панна теж буде тут сидіть?
Бравий, бувалий такий панич,
З паннами вміє вести річ.
М а р ґ а р и т а
Мушу червоніти перед паничем…
М е ф і с т о ф е л ь
О ні, хоч