Фрау Мюллер не налаштована платити більше. Наталка СняданкоЧитать онлайн книгу.
на зразок: «Згідно з перевіреними фактами, пилюку в четвертому ряду книг у шафі в гостьовій кімнаті витирали не щоразу, а через раз, а рамки фотографій протирали взагалі лише раз на тиждень», «посуд було складено до посудомийки в неправильному порядку – згори завжди мають бути лише горнята та склянки, натомість там була одна тарілка» чи «в туалеті для гостей завжди слід залишати 4 запасних рулони туалетного паперу, одного разу там було лише 3» тощо. За ці недоліки з неї було вирахувано 105 % платні, і вона залишалася винною господарям ще 5 %, які їй великодушно пробачили. Закінчувався лист формулюванням: «Фрау Мюллер не налаштована платити більше, ніж належить».
Іще в колекції з минулого була подружня пара, яка чекала на її прихід, щоб почати кохатися в спальні, відділеній від їдальні їхньої двокімнатної квартири лише розсувними дверима з матового скла. Трапилося також кілька збоченців, які пропонували сексуальні послуги, й агресивний тип, що погрожував кухонним ножем. Ну і, ясна річ, безкінечна вервиця домогосподарок, яким неможливо було догодити і які ходили за нею крок у крок та показували кожну пропущену пилинку й невідмиту плямку на склі чи дзеркалах. Були й такі, яким хотілося «поспілкуватися», і саме вони дратували Христину найбільше своїми безкінечними: «А знаєте, та парочка з квартири навпроти – ну вони вже просто зовсім знахабніли. Учора о 17.15 припаркували своє авто просто перед дверима гаража сусідів. Я годину сиділа біля вікна, бо якби раптом сусіди повернулися, треба ж було їх повідомити, чиє авто заважає їм заїхати до гаража».
Христина не любила понеділків. Понеділки мало хто любить, і це лише посилювало її роздратування, бо змушувало усвідомлювати ще й власну пересічність, а водночас і неспромогу з нею змиритися.
Цей понеділок обіцяв бути особливо довгим. Крім помешкання Беттіни і Рудольфа (чотири години) належало ще прибрати нагорі, у батька Беттіни (година), потім у сліпого музикознавця Рольфа Мікшунеску (чотири години), далі в Еви, де можна буде залишитися або піти додому. Але думку про повернення додому Христина наразі намагалася відігнати від себе якомога далі.
Сходи до її кабінету були стрімкими й довгими. Третій поверх старої австрійської будівлі. У якій-небудь панельній багатоповерхівці з тих, де жила Христина, це був би вже як мінімум п’ятий поверх. Ліфтом вона не користувалася. Сходи ніколи не обманювали. Варто було попустити собі на кілька тижнів, а іноді навіть днів, і після підйому починало шалено битися серце, бракло повітря, а діставшись нарешті нагору, доводилося відсапуватися ще кілька хвилин.
У крихітному кабінеті стояло фортепіано, на ньому – баночка з-під консервованих огірків, у банці – штучні маки з уже трохи вибляклими й припорошеними пелюстками. На одній із квіток бракувало кількох пелюсток, а на банці – частини наклейки, яка поступово стиралася й відпадала, залишаючи на склі масний матовий відблиск, схожий на іній на шибці. Щодня, прийшовши на роботу, Христина сідала на стільчик біля