Лазарит. Симона ВиларЧитать онлайн книгу.
захропів, упустивши вогненно-руду голову на обшкрябаний різномовними написами дощаний стіл.
У шинках Галати з такого не дивувалися. Оскільки ж в Ейріка, незважаючи на молодість, були достоту богатирські рамена, а на паску висів довгий меч із хрестоподібною гардою, ніхто не наважився його потурбувати.
Зацікавлено, але без остраху роздивляючись відвідувачів генделика, Мартін просидів біля свого «дядечка» до самісінького вечора. Люди приходили та йшли, їли, пили, сварилися, бешкетували. На них з Ейріком ніхто не зважав, аж поки геть споночіло. І вже тоді, у непевному світлі олійної лампи, за стіл підсіли два огидних волоцюги й почали трусити норвежця, устромляючи лаписька в його шкіряну торбину.
Не знаючи, як розбудити рудого велетня, збентежений Мартін зробив дуже просто – вгризся йому в руку. Зірвавшись із громовим ревищем, Ейрік перекинув стіл і, хоч шахраї мерщій кинулися навтьоки, таки встиг надавати одному пройдисвітові копняків під кощавий зад.
– Я що, трохи закуняв? – поцікавився норвежець, дико поводячи налитими кров’ю очима. – А ти… отже, ти, малюк, не накивав п’ятами?… Це чудово! Інакше відгріб би я від нашого благодійника… А він і справді благодійник, якщо так перейнявся твоєю долею. Дарма, що таких, як він, звуть юдейськими псами, котрі розіп’яли Христа, – присягаюся богами старої батьківщини, з цією людиною цілком можна мати справу… А зараз, Мартіне, – у путь!
Здоровило стиснув своєю величезною клешнею малесеньке рученятко, і вони вийшли в густі сутінки.
Мало хто бачив, як у цілковитій темряві високий, щільно закутаний у плащ чоловік і дитина в грубій накидці з гострим каптуром увійшли повз плутані лабіринти провулків Галати у квартал, де на багатьох дверях було зображено зірку Давида, і постукалися в одні з них, сховані в затінку під дерев’яною, обплетеною виноградом перголою.
По той бік стишено пролунало якесь запитання, і, щойно Ейрік проказав умовлені слова, двері стрімко відчинилися.
Мартін побачив сутулуватого чоловіка: довгобородого, з темним кучерявим волоссям по плечі і в пласкій шапочці, що дивом трималася на потилиці. У його руках кадив полумисок із запаленим ґнотом. Полум’я колихалося, кидаючи відблиски на смагляве видовжене обличчя з хрящуватим, горбатим носом.
– Нехай благословить праотця Авраама володар неба і землі! Я вже подумав, що ти згубив дитину, рудий пройдисвіте Ейріку!
– Таке скажете, превелебний ребе! – загундосив норвежець. Усе зробив, як звеліли. Хоча того, що напророчили цьому хлопчині норни,[8] все одно не змінити. Навіть вам, пане Ашере бен Соломон.
Єврей на це промовчав і схилився до хлопчиська, який серйозно та насторожено дивився на нього синіми, мов крижинки, очима. Проте малий запросто дав узяти себе за руку і повести всередину будинку.
– Хаво, швидше йди сюди, Хаво! – гукнув Ашер, піднімаючись сходами. – Ейрік привів того християнського хлопчика, про якого я тобі казав.
Мартін побачив на
Норни – у германо-скандинавській міфології чарівниці, здатні визначати долі світу, людей і навіть богів.