Лазарит. Симона ВиларЧитать онлайн книгу.
псам! Як же ж це так – адже вони торочать, що це саме євреї замордували їхнього брехливого бога? Нехай відведуть дванадцять грізних вартових – і тих, й інших у найстрашніші безодні пекла!
Мандрівники не чули його злостивого буркотіння: вони вже в’їжджали в широкі ворота караван-сараю. Це була двоповерхова будівля, що оточувала просторе прямокутне подвір’я, куди виходила двоярусна галерея з арковими склепіннями. На горішній ярус виходили кімнати для багатіших пожильців, а нижні приміщення призначалися для простих мандрівників, а також склади, конюшня, приміщення для в’ючних верблюдів та віслюків. У центрі подвір’я була невелика квадратна водойма, звідки слуги набирали воду для кухні й наповнювали кам’яні ночви, з яких напували тварин.
Йосип, котрий стремено в стремено їхав із Мартіном, перший помітив Сабіра, що сходив із горішнього ярусу галереї. Сарацин завчасно поселився в караван-сараї, щоб замовити кімнати для сина Ашера бен Соломона та удаваного госпітальєра. Сабір був в одязі простого слуги-провідника: однотонний халат на гамбезоні[53] й темна чалма. Йому та Ейрікові належало зображати супутників лицаря д’Ане, який начебто погодився опікуватися єврейським торговцем Йосипом – звісно ж, за солідну винагороду. Йосипа теж охороняли декілька ромейських воїнів, це були перевірені Ашером люди, котрі вже не вперше виконували даянове доручення.
Сабір поводився, як і належить слузі, – скромно, але не підлабузливо. Давши прислузі караван-сараю вказівки щодо майна новоприбулих, він піднявся з Мартіном на галерею, звідки добре оглядалося подвір’я.
– Сабіре, хто їхатиме з нами в карван-сараї? – стиха запитав лицар.
Сарацин відповів, що вже домовився з караванниками про оплату, дав завдаток, і, якщо раптово нічого не завадить, уже за день-два караван вирушить у дорогу. Ватажка каравану звуть Євматій, він надійна людина, тож захист на шляху має бути непоганий. Більше того: серед мандрівників, які приєдналися до купців, буде невеличкий загін тамплієрів – вони грошей не платитимуть, але обіцяють забезпечити людям і тваринам захист протягом усієї дороги.
– Мартіне, тебе це не насторожує? – поцікавився Сабір.
Його хвилювання було не безпідставне. Воюючи із сарацинами, тамплієри і госпітальєри билися пліч-о-пліч. Але в мирний час лицарі конкуруючих орденів одне одного не милували.
Мартін знизав плечима, зауваживши, що триматиметься від храмників якнайдалі, і запитав:
– Що тобі вдалося за цей час дізнатися про даму, яка нас цікавить?
Сабір незворушно зсунув чалму на чоло.
– Вона вже два тижні як тут. Приїхала відразу потому, як згідно з особливим велінням Ісаака Ангела[54] їй та її чоловікові наказали покинути Константинополь. Виник якийсь скандал, пов’язаний з їхнім гостюванням у палаці вдови-імператриці Агнесси. Хтозна, як там і що, але ця англійська дама поводиться, немов нічого не сталося, до неї, як завжди, залицяються, домагаючись її прихильності. Вона й тут примудрилася зібрати навколо себе щось на кшталт маленького
Гамбезон – стьобаний одяг із кількох шарів тканини, що його зазвичай вбирали під металеві обладунки. Гамбезон і сам мав захисні функції: не будь-яка зброя здатна була з першого удару розсікти багатошарову тканину.
Ісаак II Ангел (1156–1204) – візантійський імператор у 1185–1195 рр. та 1202–1204 рр. Не був прихильником хрестоносців. Коли Саладін відвоював у 1187 р. Єрусалим, Ісаак надіслав йому привітання з перемогою.